– Вовочка! Ти чому не вивчив вірш Сергія Проніна “Життя Прекрасне”?
– Марь Іванна! Вчора після уроків я відразу хотів узятися за вірш, оскільки знав що в холодильнику порожньо і жерти все-рівно нічого було, коли батько повернувся додому в нашу маленьку коммуналочку засмученим з приводу його звільнення з роботи, довелося його підтримати – роздавили пляшку на двох… Потім прийшла додому мама, у якої у нас у дворі відібрали всю зарплату і преміальні. Вона все плакала, довелося її теж заспокоювати – випили другу пляшку на трьох… Коли в будинок зайшов мій старший брат з фінгалом під оком і який недавно тільки вийшов з СІЗО, мені довелося його утішати і ми довго розмовляли за цигаркою… А коли моя маленька сестричка ридаючи принесла додому нашу роздавлену кішку, я був вже настільки емоційно нестійкий, що навіть не став її втішати. Після чого вірш мені показався трохи черствим.
