Неділя по обіду. Вся велика родина Робіновичів вдома. Сара старанно грає на фортепіано. Її чоловік Яша гірко слухає і потім все ж не витримує:
– Сарочко, серце моє, вистачить таки мучити інструмент і мої нерви. Ну, куплю, куплю я тобі той сарафан!
Лунає ще кілька гучних акордів.
– І босоніжки теж куплю!
У магазин приходить маленький Мойша.
– Мені три літри меду.
Він дає банку продавщиці. Та наливає повну банку.
– А тато завтра прийде і заплатить.
– Ну ні, – забирає в нього банку продавщиця і виливає назад мед.
Мойша виходить на вулицю і заглядає в банку:
– Тато був правий, тут вистачить на два бутерброди.
Два євреї посперечалися, хто з них менше пожертвує грошей.
Коли поруч проходив служитель, перший єврей поклав копійку і переможно глянув на другого.
– За двох, – єхидно вимовив другий.
Двоє українців навпроти громадського туалету:
– А чому на дверях буква “М”?
– А там москалі какають.
– А чому буква “Ж”?
– А там жиди какають.
– А де ж ми тоді?!
– Україна наша, де хочемо – там і какаєм!
© Миколай
– Тату, а хто такі кацапи і росіяни?
– Ну, синку, росіяни живуть в Росії, в них там все добре, а кацапи створюють Українську незалежну державу!
– Тату, а хто такі жиди та євреї?
– Ну, евреї живуть в Ізраїлі і в них там все добре, а жиди створюють українську незалежну державу!
– Тату, а хто такі українці і хохли???
– Ну синку, українці – це люди, які живуть за кордоном і дуже сумують за своєю батьківщиною, а хохли – це люди, які мішають створювати жидам та кацапам Українську незалежну державу!
Після війни в школі!
– Машенька, що ти робила?
– Я партизанам помагала.
– А ти Петрику, що робив?
– Я до Берліна дійшов!!!
Тут встає Вовочка і каже:
– А в мене дід в Освенцімі помер!
Вчителька:
– А як помер?
– Та впав з вишки жиди закопали!!
На уроці географії у школі:
– Діти! Пограймо у гру. Я описуватиму вдачу якогось народу, а Ви будете відгадувати, що це за народ. Добре?
– Домовились!
– Отже, гарний народ: і працюють наче, і гостинні трішки, проте як вип’ють – ховайся, бо буде лихо…
Петрик викрикує:
– Та це ж москалі!
– Ну, які ж москалі, Петрику, вони росіянами звуться… А взагалі то правильно! Сідай. Наступне:
і хазяйновиті вони, у всьому порядок та рахунок знають, тільки от взимку в них снігу не випросиш…
Марічка підскакує:
– Я знаю, жиди це!
Та які жиди – їх євреями кличуть. А взагалі то правильно! Сідай, Марічко.
Остання людність:
хазяйновиті, щирі, гостинні люди, а хати в них маленькі-гарненькі, побілені; поряд мальви ростуть… Все як у казці, проте вийде чоловік з хати, подивиться на хатинку сусіди і зціпивши зуби, промовить: “А, бодай вона згоріла…”
У класі мовчанка.
– Ну, хто це? Що не знаєте? Чого мовчите?
Тихенький голос з останньої парти:
– Зате ми гарно співаємо…
Україна… Хортиця… 300 років тому…
Приїхали два молоді жиди в Запоріжську Січ. Підходять до Отамана і говорять :
– Пане Отамане, ми відважились стати козаками.
Отаман, витріщив квадратні очі від почутого. А козаки котрі стояли біля нього аж заплакали від сміху. І потім на силу промовив :
– Та деж ви- хлопці бачили, щоб жиди козаками були.
А вони :
– Бо то мрія дитинства, і заплакали.
Говорили- балакали та все ж переконали.
Але при одній умові, говорить Отаман :
– Ось бачити Дніпро, широкий і могучий, перепливете туди і назад, тоді і станете козаками.
Куди тут діватись і почали вони марафон, хто швидше.
… Перепливли вони насилу туди, а тепер треба назад.
… Пливуть, пливуть. І нарешті один виходить на берег. А другий по середині ріки не витримує дистанції і кричить :
– А-а -а- брам, поможи… тону-у-у…
Абрам, втомлено і радісно відповідає :
– Неможу-у-у, де ти бачив щоб козак жиду допомагав?…