Фразу вчителя: “Вивчіть той вірш, який більше сподобається”
Учні сприймають як: “Вивчіть той вірш, в якому найменше слів”
Іде вуйко Хрещатиком
Іде вуйко Хрещатиком –
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
– А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
– Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
– Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.
Як тебе звуть
– Як тебе звуть?
– А ти слова не рифмуєш?
– Ні!
– Тоді Антон
Дружина
Дружина, тримаючи в руці книжку, каже чоловікові:
– Яка ганьба! Ти тільки поглянь: якийсь Малишко надрукував у своїй збірці вірша, якого ти присвятив мені, коли ми познайомились!
Вовочка! Ти чому не вивчив вірш
– Вовочка! Ти чому не вивчив вірш Сергія Проніна “Життя Прекрасне”?
– Марь Іванна! Вчора після уроків я відразу хотів узятися за вірш, оскільки знав що в холодильнику порожньо і жерти все-рівно нічого було, коли батько повернувся додому в нашу маленьку коммуналочку засмученим з приводу його звільнення з роботи, довелося його підтримати – роздавили пляшку на двох… Потім прийшла додому мама, у якої у нас у дворі відібрали всю зарплату і преміальні. Вона все плакала, довелося її теж заспокоювати – випили другу пляшку на трьох… Коли в будинок зайшов мій старший брат з фінгалом під оком і який недавно тільки вийшов з СІЗО, мені довелося його утішати і ми довго розмовляли за цигаркою… А коли моя маленька сестричка ридаючи принесла додому нашу роздавлену кішку, я був вже настільки емоційно нестійкий, що навіть не став її втішати. Після чого вірш мені показався трохи черствим.