У дивний час ми живемо: телефони без кнопок, двері без ручок, відносини без почуттів, ковбаса без м’яса, робота без зарплати, старість без пенсії…
Зять і теща сапають в полі
Літо. Жара. Зять і теща сапають в полі ненависну плантацію буряка. Зять набирається сміливості і каже:
– Мамо, а чи не збігали б Ви мені по цигарки? Даю 50 грн. і здачі мені не треба віддавати.
Долаючи відчуття обурення. Теща рахує, думає, погоджується і жене по цигарки.
Сапають далі. Зять закурив. Посміливішав і каже:
– Мамо, а чи не збігали б Ви мені по пляшку горілки? Даю 100 грн. і здачі не треба.
Той же результат приправлений обуренням, яке спроможна перемогти лише жадібність. Збігала. Купила. Здачу залишила собі. Зять випив і повеселів зовсім:
– Мамо, а дайте я вас по писку трасьну! Даю 500 грн.!
Гнів тещі стримала лише думка про те, що 500 грн. гроші немалі, а на полі нікого нема і ніхто того не побачить. Погодилася!!! Відлуння затріщини по пиці прокотилося полем, а гроші перекочували в тещину кишеню. Дзвонить мобільний телефон у цілком задоволеного і вже практично щасливого зятя. Піднімає трубку. Дружина з того боку дроту люто викрикає: «Де ти є, йолопе? Що робиш, далі на дивані валяєшся біля телевізора?». Та ні, – відказує зять, – на полі з мамою буряки сапаю. Дружина вже тепліше питає: «Ти мамі пенсію віддав?». Та віддаю по-трохи, – рапортує зять . . .
Зять і теща
– Мамо, давайте я вам дам під зад за 300 гривень?
Теща подумала та скільки тої ганьби, все одно ніхто не бачить, погодилась. Ну зять як заїде, тещу ледве двері стримали. Зять чесно віддав гроші. Через деякий час знову:
– Мамо, а хочете ще 300 гривень…
– Що знову під зад?!!! Все вистачить!!!
– Ну не хочете, як хочете, все таки 300 гривень на дорозі не валяється…
Теща подумала тай погодилась. Ну а вже другий раз зять приклався, що теща опинилась аж на дворі. Через деякий час телефонний дзвінок, теща піднімає слухавку:
– Мамо, я передала Петрові вашу пенсію 600 гривень…
© Коля
Прокурори
Прокурори, опинившись на пенсії, постійно длубаються на городі. Не заради врожаю – просто не саджати вони вже не можуть…