Посеред лісу хутір, де живе один дід. І ось, значить, ніч, сніг, вітер , мороз і листоноша, який везе цьому діду листа. Гребе він на лижах , матюкається на всю горлянку. Нарешті доходить, весь замерз такий і злий , іде до хати. Починає барабанити в двері ногами, кричить:
– Hу ти, сука, виходь, я тобі, мля, листа привіз!
Хвилин через 5 відчиняються двері, виходить дід, і листоноша обрушує на нього всю свою лють. Мовляв, живуть тут козли за сто кілометрів, ти їдь тут, мля, життям ризикуй, потім під дверима чекай, і взагалі.
Ну взагалі матюкається на нього хвилин п’ять. Дід його вислухав уважно.
– Все сказав?
– Ну, все начебто …
– Так от, ти пизди поменше, а то ще газету випишу.
Окраїна Української Імперії
2050 рік, Сибір, окраїна Української Імперії. Хутір, на хуторі стоїть стара велика хата-мазанка. У хаті сидить старий українець, справжнісінький козарлюга: оселедець, шаровари, вишита сорочка. Їсть він собі великою ложкою вареники зі сметаною, але раптом десь поруч якісь крики пролунали. Козак повільно підвівся, вийшов у сіни. Одягнув кожуха й шапку, зняв із кілочка кріса й вийшов надвір.
За вікном пролунали два постріли, відчиняються двері, козак заходить у хату, роздягається і знову спокійно сідає за стіл до ще теплих вареників.
Голос за кадром: «Ці кляті москалі вже настільки знахабніли, аж почали до людських осель підбиратися!»