Хлопчик (Х) років 18, в окулярах, такий весь із себе інтелігентний, гарненький, зі скрипочкою в руках, погляд піднесений і мрійливий, заходить в гуртожиток Інституту Мистецтв. На прохідній сидить така баба Муся (Б), дебела, з вусами, пітна, і жре якусь лабудєнь із банки, періодично почавкуючи.
Х: Вибачте, Ви не можете покликати Свєту із 312 кімнати?
Б: (чавкаючи) це хто така?
Х: ну.. вона блондинка така, мініатюрна, гарна, з пуантами ходить, балерина вона.
Б: немає її.
Х: вибачте, а Галю із 216 кімнати можна покликати?
Б: (між чавканнями) а це хто?
Х: ммм… це така руденька, гарненька, мініатюрна, з пуантами ходить, балерина.
Б: немає її.
Х: Ну а Іру із 408 можна покликати?
Б: а це хто?
Х: а це така брюнеточка, з короткою стрижкою, мініатюрна, гарна, з пуантами ходит, балерина вона.
Б: Немає її.
Х: … (розчаровано – розгублено)… і… і що мені робити?
Б: (облизуючи алюмінієву ложку, закінчуючи обід) не знаю. Балет поїхав на гастролі. Їбіть хор!