Дзвінок. Путін знімає слухавку.
– Гальо, пане президенте, то Місько зі Закарпуття! Телефоную, жеби вам повісти, же ми ту вам офіційно війну декляруємо.
– Хорошо, Міша. Це важлива новина. А велика у вас армія?
– Я, Володько, сусід Стефко і всі, шо ту в карти грали. То нас разом вісім.
– А у мене в армії 100 тисяч людей.
– Холєра ясна, я зара вам віддзвоню.
(за якийсь час)…
– Слава Йсу, пане Путін! Я сі тєжко вибачєю, але мусимо ся відмовити від тої войни.
– Невже? Дуже шкода. А чому це ви передумали?
– Ну, ми ту посиділи за пару гальбами пива, так си між собов порадили, і вздріли, же аж ніяк не зможемо нагодувати 100 тисяч плєнних.
