Пасовище. На ньому бик і корова. Спека, робити нічого, бика комахи кусають. Нарешті вигадує.
— Слушай, корова, — каже, — бачиш той дуб?
— Ну так, а що?
— Робити і так нема чого давай так: ти підходиш до дубу, вприраєшся рогами, а я з розгону як всуну тобі …!
— Хм… Ну давай.
Підійшла корова до дуба, вперлася рогами, потім озиртається назад (попід ноги) і бачить: на неї стрімголов несеться здоровенний бицюра. Корова, сама до себе: Ого – ні. Я що дурна – такий бицяра! — і в останню мить відходить від дуба, а бик з розгону врізається головою в дуб, непритомніє і валиться на землю…
Але поволі оклигує, — бачить повз нього їжачок проходить і питає бика:
— О бик, а ти чого тут лежиш?
— А що нам бикам, — наєбемся і лежимо…
