Щороку 9 грудня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цього злочину. У вересні 2015 року Генеральна Асамблея ООН постановила проголосити 9 грудня Міжнародним днем пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цього злочину (A/RES/69/323).

Сьогоднішня дата була обрана в зв’язку з тим, що в цей день в 1948 році була прийнята Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього. Мета Дня - підвищувати обізнаність світової громадськості про саму Конвенцію, а також належним чином вшановувати пам’ять людей, які стали жертвою геноциду та недопущення подібних злочинів у подальшому.

Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду - подія, що набула ще більшої актуальності в контексті війни в Україні. Ми повинні навчитися, пам’ятати та вживати заходів, щоб раз і назавжди припинити будь-які прояви геноциду.

У Конвенції підтверджується, що геноцид, незалежно від того, відбувається він у мирний або воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права і проти якого учасники Конвенції зобов’язуються «вживати заходів попередження і карати за його вчинення» (стаття 1).

Всі 193 держави-члени ООН підтверджують, що кожна окрема держава є відповідальною за захист свого населення від геноциду, що така відповідальність передбачає попередження цього злочину, зокрема й підбурювання до нього.

Кожна людина, не зважаючи на національність, колір шкіри, релігію чи політичні погляди, має право на безпечне життя. Масове кровопролиття має на меті знищення людей або відповідних груп населення того чи іншого походження, віри або навіть, соціального прошарку.

Саме тому ця подія важлива для якомога більшої кількості обізнаних громадян. Всі мають право знати, що вони повинні бути захищенні. Їхніми стовпами є рівність та недискримінація, законні та підзвітні національні інституції, а також розвиток сильного громадянського суспільства.

Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього

Визначення та історія геноциду

Про геноцид люди мали уявлення ще в давній Греції. Міжнародна спільнота визнає будь-які дії геноцидного характеру тяжким злочином. Саме тому, що геноцид - це не просто вбивство, а завчасно продумана кампанія. Цей злочин несе в собі знищення величезної кількості людей, спотворення їх мови або традицій, насильницькі акти та інші страшні наслідки. Втручання відбувається лише тоді, коли профілактика не дає результатів.

Фундатором дослідження геноциду був Рафал Лемкін. Саме він і запровадив цей термін у 1943-му році. У преамбулі до Конвенції про геноцид зазначається, що випадки геноциду мали місце протягом всієї історії людства, але терміна «геноцид» не існувало, доки Лемкін не ввів його і на Нюрнберзькому судовому процесі не почалося переслідування осіб, винних у Голокості, який Організація Об’єднаних Націй визначила як злочин геноциду в рамках міжнародного права в Конвенції про геноцид.

Важливо зазначити, що жертви геноциду обираються свідомо (а не випадково) - через їх реальне або передбачуване членство в одній з чотирьох груп, захищених Конвенцією (що виключає політичні групи, наприклад). Це означає, що метою знищення може бути група як така, а не її члени як особи. Для того, щоб довести злочин геноциду, можуть знадобитися роки.

Геноцид у XX-XXI століттях

Упродовж останніх 100 років до найчисельніших жертв геноцид призвів на територіях тоталітарних політичних режимів (зокрема, в умовах нацистської Німеччини, комуністичних СРСР, Китаю, Кампучії, під час правління Саддама Хусейна в Іраку, в Османській імперії під час Першої світової війни).

Упродовж останніх десятиліть, у 1980-1990 роках геноцид учинявся під час т. зв. «етнічних воєн» та «етнічних чисток» в Африці, Азії й Європі. За останні 150 років десятки мільйонів чоловіків, жінок та дітей втратили життя в результаті геноциду чи жорстоких масових чисток.

Голодомор - геноцид українського народу

Приклади геноциду у світі:

• 1920 рік - для придушення Тамбовського повстання, за наказом В.І. Леніна в Тамбовську губернію був відправлений М. Тухачевский, який застосував хімічну зброю проти власних громадян.
• 1932-1933 - Йосип Сталін і Радянський Союз створюють штучний голод в Україні. Близько 25 000 - 33 000 осіб гинуть щодня.
• Грудень 1937 - січень 1938 - Японська імператорська армія марширує в Китаї і вбиває близько 300000 китайських солдатів і цивільних осіб.
• 1938-1945 - нацистська Німеччина, під проводом Адольфа Гітлера, починає вважати єврейське населення расово неповноцінними і загрозою для своєї раси (Голокост).
• 1975-1979 - злочини лідера червоних кхмерів Пол Пота, щоб перетворити Камбоджу в комуністичне селянське хазяйство.
• 1988 - іракський режим Саддама Хусейна призводить до нападів на цивільних осіб, що залишилися в "заборонених" областях.
• 1992-1995 - Югославія, на чолі з президентом Слободаном Мілошевичем, нападає на Боснію. Близько 100 000 чоловік - більшість з яких є мусульманами, або боснійцями, - вбиті в ході конфлікту. У 1990-х роках в новоствореній Боснії, генерал Ратко Младич і його війська вбивали мусульман.
• 1994 - У Руанді, за оцінками, вбито понад 800000 цивільних осіб, переважно з етнічної групи тутсі.
• Серпень 2014 року - так званий «ІГІЛ» руйнує і атакуює північне іракське місто Синджарі, регіон релігійної групи меншини єзиди. 500 осіб було вбито, 70 дітей померли від спраги, жінки були продані в рабство між послідовниками угруповання «Ісламська держава».

Геноцид в Україні

Стосовно української людності політика геноциду й етноциду активно здійснювалася у ХХ ст. Ознаки геноциду мають дії урядів різних країн стосовно кримських татар, українських німців, українських поляків, українських циган, українських греків, українських болгар. Але наймасовішим було вбивство голодом етнічних українців СРСР у 1932-1933 роках. Голодомор поволі визнається іншими націями саме геноцидом.

Жертва Голодомору, Харків, 1933 рік

Українська нація - носій памʼяті про масові злочини, скоєні на нашій землі антилюдськими режимами. Ми знаємо і пам’ятаємо про страшні часи Другої світової, коли нацисти влаштували Голокост.

Справедливість починається з правди, із визнання реальності, з назв речей своїми іменами ― війна росії проти України має геноцидальний характер, і москва зовсім не приховує своїх варварських намірів. Україна, що чинить збройний спротив агресору, стала стіною демократичного світу в боротьбі з армадою воєнних злочинців. Рашистів та інші тоталітарні режими здатна зупинити й покарати лише сила і зброя.

Курултай кримськотатарського народу

Цього дня, у 1917 році, відкрився перший Курултай кримськотатарського народу. Як відомо, Курултай у тюркських народів, в тому числі і кримськотатарського, є традиційним інститутом вищої державної влади, який скликався в переломні і доленосні епохи історії. Таким доленосним мав стати 1917-й: після розвалу Російської імперії, коли народи цієї імперії отримали право виражати свої думки відкрито, кримські татари зробили відчайдушну спробу реалізувати своє право на самовизначення.

Прапор Кримської Народної Республіки

25 березня 1917 року в Сімферополі було скликано Всекримський мусульманський з’їзд. Тоді у його роботі взяли участь близько півтори тисячі представників народів Криму. З’їзд обрав Тимчасовий Кримсько-Мусульманський Виконавчий Комітет на чолі з Номаном Челебіджіханом. Мусульманський виконком став проводити активну діяльність з управління внутрішнім життям кримських татар: готувалися зміни в сфері освіти, випускалися газети, робилися кроки зі створення кримськотатарських військових частин. Встановлювалися і зміцнювалися зв'язки з національними рухами на території Російської імперії.

14-15 жовтня 1917 року Мусульманський виконком провів з’їзд представників кримськотатарських організацій, на якому було вирішено, що подальшу долю Криму повинен вирішити Курултай. Разом з тим, була створена комісія з підготовки Курултаю і призначена дата виборів делегатів. Зрештою, на Курултай були обрані 76 делегатів.

Сам Курултай відкрився 9 грудня в Ханському палаці Бахчисарая. У церемонії відкриття першого Курултаю взяла участь делегація Української Центральної Ради. Біля самого палацу зібралося багато людей, грав військовий марш. Коротку вступну промову виголосив Муфтій Криму, Голова Центрального виконавчого Комітету Мусульман Криму Номан Челебіджіхан.

Засідання Курултаю тривали протягом грудня 1917 року. На ньому розглядалися питання державного ладу Криму, взаємини кримських татар з іншими національностями на півострові, політика національного уряду, вироблення законів, що визначають різні сфери суспільного життя кримських татар, проведення корінних реформ. Курултай оголосив створення Кримської Народної Республіки, прийняв Конституцію, державну символіку, після чого оголосив себе парламентом.

Головою парламенту був обраний Асан Сабрі Айвазов, головою національного уряду - Номан Челебіджіхан. Однак більшовицький уряд Росії не визнав Кримську Народну Республіку і кримськотатарський уряд. Вже 13 лютого, після півтораденних кровопролитних битв між більшовиками і кримськотатарськими ескадронами, які були розбиті через 10-кратну чисельну перевагу більшовиків, в Криму почався масовий «червоний терор». Голова кримськотатарського уряду Номан Челебіжіхан був заарештований і страчений.

За часів більшовицького режиму кримськотатарський народ зазнав виселення зі своєї історичної батьківщини, багато років поспіль поневірявся на чужині, чимало кримських татар сиділо в тюрмах за всіх радянських правителів, починаючи зі Сталіна, й закінчуючи Горбачовим.