6 січня - день, коли переплітаються різні традиції та вірування. В Україні цього дня відзначають важливі релігійні та соціальні події, кожна з яких має свою унікальну історію та значення.
Розповідаємо, яке церковне свято відзначається в Україні 6 січня, що не можна робити, які народні прикмети, а також у кого іменини.
Всесвітній день дітей-сиріт війни
6 січня відзначається Всесвітній день дітей-сиріт війни (World Day for War Orphans), присвячений нелегкій долі дітей, що залишилися сиротами внаслідок військових дій. Проводиться він щорічно саме в цей день за ініціативою французької правозахисної організації SOS Enfants en Detresses. На жаль, для України значення цього дня останнім часом зросло в рази, бо війна лишила сиротами велику кількість українських дітей.
Статистика свідчить про те, що понад 150 мільйонів дітей у всьому світі втрачають через військові дії одного або обох батьків. Одним з найважливіших завдань цієї події є також допомога в усиновленні тих сиріт, які втратили свої сім’ї і були спрямовані в притулки й дитячі будинки.
Діти-сироти війни потребують особливої підтримки та захисту.
Хрещення Господнє (Водохреще)
6 січня в церковному календарі - Хрещення Господнє, або Богоявлення, яке є одним із 12 найбільших церковних свят. Останнє свято різдвяно-новорічного циклу. Воно присвячене події, коли Іоан Хреститель охрестив Ісуса Христа в річці Йордан. Разом із Хрещенням віряни також святкують Богоявлення Господнє. Дата збігається, але це два різних свята. Тоді Сину Божому виповнилося 30 років. Хоча Ісус був безгрішним, але цим своїм вчинком він показав, що належить до людського роду.
Головною традицією дня є освячення води.
На 6 січня свято Богоявлення перенеслося з переходом Православної церкви України на новоюліанський календар у 2023 році. За "старим" юліанським календарем Водохреще відзначали 19 січня.
Традиції та Заборони на Водохреще
У день Водохреща вірянам радять дотримуватися духовної стриманості. Зокрема, не рекомендується:
- сваритися, лаятися, бажати зла іншим;
- займатися важкою фізичною працею без потреби;
- зловживати алкоголем;
- купатися в ополонці без віри, належної підготовки та дозволу лікаря.
Водохреще - це насамперед свято очищення душі, миру та віри. Українців закликають провести цей день з молитвою, вдячністю та турботою про ближніх.
Освячення води на Водохреще - важлива традиція свята.
Святвечір перед Різдвом
6 січня відзначають Святвечір - останній вечір перед Різдвом. Частина українців відзначила Святий вечір 24 грудня, а частина - 6 січня. Цього дня закінчується сорокаденний піст, вся сім’я збирається разом за великим столом.
Православні християни почали святкувати Святвечір ще в IV столітті. Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім’я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.
В дохристиянську епоху 6 січня в Римській імперії відзначалося язичницьке свято Сонця. Християни прагнули витіснити це поширене свято. Перші згадки про святкування народження Христа з’явилися у середині IV століття. За біблійними переказами, Ісус народився у сім’ї Марії та Йосипа у Віфлеємі. Його родина тікала від царя Ірода, що велів убити всіх новонароджених в царстві Юдеї, бо боявся приходу Месії.
Переддень Різдва традиційно відмічають вдома або в церкві. Вдень господині готують страви та прибирають хату, щоб на Різдво було чисто. Всі роботи проводять до першої зірки на небі. До того часу їсти не можна - годують лише дітей.
Після появи першої зорі на небі на стіл накривають вечерю з 12 страв. Оскільки цього дня ще триває піст, на столі не має бути м’ясної та молочної їжі і яєць. Алкоголь також під забороною - замість нього п’ють узвар.
Перелік страв визначається за бажанням господарів. Але обов’язковими на столі є кутя, узвар та вареники з грибами чи капустою. Часто також готують грибний суп, пісний борщ, смажену картоплю, тушковану капусту, голубці з кашею. Риба в цей вечір дозволена - на стіл подають солоного оселедця або заливне.
Першим за стіл має сідати хазяїн дому. За стіл обов’язково сідає вся родина. Додому запрошують бабусь та дідусів. Ходити в гості цього дня не прийнято.
На стіл також ставлять тарілки для померлих родичів і для тих, кого зараз немає вдома.
У хаті під іконами ставлять дідуха - прикрасу із пшеничного чи житнього снопа, що символізує добробут та багатство. Вважається, що Ісус народився на сіні. На другий день різдвяних свят дідуха спалюють, а довкола нього колядують.
Опівночі на Святвечір проводиться церковна служба. Відвідувати її заведено всією родиною. Вдома залишали на столі залишки куті для померлих. Вночі діти та підлітки ходять по хатах колядувати, а також відвідують хрещених.
Традиційний святковий стіл на Святвечір.
Чого не можна робити 6 січня на Святвечір:
- Не можна 6 січня відзначати Святвечір поза домом. Свято слід відзначати лише у родинному колі.
- Не можна 6 січня одягати темний та старий одяг.
- Не можна 6 січня відмовляти гостям і скупитися.
- Не можна 6 січня прибирати, прати та займатися рукоділлям.
- Не можна 6 січня за столом лаятися.
- Не можна 6 січня спізнюватися та нервуватися.
Прикмети на 6 січня:
- Якщо іній на деревах у перші три дні різдвяних свят, то буде щедрий урожай.
- Якщо 6 січня буде тепло, то весна буде холодна.
- Якщо налетіла хуртовина напередодні Різдва, то дерева рано зазеленіють, буде рання весна.
- Якщо знайти на Різдво монетку, то варто чекати на прибуток.
Одним із найважливіших обрядів Святвечора вважається Дідух. У давнину він ототожнювався із місцем духів-пращурів, духу житла та інших добрих духів. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з городу до оселі і для них, вважалося, господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю, крім добрих духів, приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин. Це також доволі магічний обряд.
За традицією, на Святвечір на столі повинно бути рівно 12 страв. Важливо, що цілий день, аж до святкової вечері, не можна було нічого їсти. Усі страви, які до свята готують господині - пісні.
Свічка. Горіння свічки - це свідчення віри, приналежності людини до Божественного світла. Свічка супроводжує віруючу людину від Хрещення до смерті.
Сіль. Без неї не можна відчути повноти смаку страви. Так і людина не може творити справжнього добра, не перебуваючи в гармонії з Богом.
Часник. Його кладуть на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів.
Під час трапези за столом ні в якому разі не можна сваритися, сперечатися і лихословити. Навпаки, треба помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою.
Діти мають допомагати старшим у святкових приготуваннях. Сідати за різдвяний стіл необхідно з появою першої зірки. Святий Вечір починається молитвою і запалюванням різдвяної свічки. Після вечері починаються забави.
Святи́й ве́чір (також Святве́чір, Бага́та кутя́, Вілія, Вігі́лія) - одне з найурочистіших християнських свят, яке відзначається ввечері напередодні Різдва Христового. Дата святкування різними церквами залежить від дати святкування Різдва.
Зі Святвечором пов'язаний обряд приготування першої куті. Її називали багатою, оскільки, крім куті, готували ще одинадцять пісних страв, серед яких обов'язково мали бути борщ, риба, гриби, вареники з квасолею й капустою, картопля, узвар.
На Святвечорі перед Різдвом обов'язково повинна бути риба, бо вважалося, що риба - одухотворена чародійна страва. У західних регіонах України на Святвечір вареники роблять із багатьма начинками. Найчастіше - з тушкованою квашеною капустою, з капустою й грибами, з картоплею й грибами, з квасолею, а також подекуди з тертим маком і фруктами (вишнями, свіжими яблуками, чорносливом).
В окремих районах у вареники заліплюють перемелений маринований оселедець, приправлений сухарями, пасерованою цибулею й спеціями. Такі вареники називають «креплики» чи «краплики» й уважають окремою стравою.
Кутю традиційно готували з пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України - з рису). Червоний кут (покуть), де тримають кубельце з кутею й узваром, у народі ще називають «яслами».
За католицькою традицією ввечері напередодні Різдва Христового, тобто на Святий вечір, родина сідає до столу й споживає так звану Вігілійну вечерю. Така вечеря має бути пісною, абсолютно виключене вживання алкогольних напоїв. Починається Свята вечеря з молитви й читання уривка з 2 розділу Євангелія від Луки, а саме, віршів із 1 до 20, де описується народження Спасителя.
Під час цієї особливої вечері члени родини на знак миру і єдности діляться одне з одним шматочком прісного хліба, який називається «облатка». Тут є приклад єдности між Заходом і Сходом: так, католики латинського обряду споживають, діляться одне з одним під час Святої вечері хлібом, а греко-католики й православні ― кутею.
На знак своєї радости люди співають колядки. Після закінчення Святої вечері родина йде до церкви на врочисту Вігілійну чи Надвечірню Святу Месу. За традицією, ця Божа Служба має відправлятися рівно опівночі, на ній служать усі священники парафії.
У давнину в українських хатах напередодні Різдва Христового мастили глиною хатню долівку, заносили оберемок сіна й стелили його під столом. Воно мало пролежати там до Водохреща. Добрим знаком було, якщо на ньому переспав пес або кіт.
Щойно на небосхилі з'являлася перша передвечірня зірка, усією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Першим, як і годилося, займав місце за столом господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем.
Уставши, глава сімейства пропонував пом'янути покійників і запросити їх до Святої вечері. Уважалося, що саме в цей час усі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви й клали ложки.
Слідом за господарем усі присутні виголошували молитву. Обряд поминання померлих присутній у всіх регіонах. В одних випадках цим дійством починали вечерю, в інших - робили це наприкінці. Господар поіменно називав імена небіжчиків, приказуючи: «Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той із нами» чи «Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!».
Наступну молитву виголошували нині сущим - усім членам родини, їм зичили здоров'я й щастя, бажали, щоб гуртом і в злагоді дочекатися наступного Різдва. Після цього господар брав свічку й миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині.
Перед тим, як почати їсти, старійшина, зачерпнувши ложкою куті, підкидав її до стелі - на «приплід». Усі стежили, скільки прилипне зернин, ото стільки з'явиться в новому році ягняток та іншої живности. Друга порція призначалася врожаєві зернових, третя завбачувала кількість роїв, адже традиційно в кожному господарстві тримали бджоли.
На Чернігівщині перед тим, як почати вечеряти, господар брав першу ложку куті в рот і, не ковтаючи її, виходив надвір подивитися на нічне небо: якщо воно зоряне - наступного року добре вестиметься всяка птиця. Лишень після цього починали вечеряти.
Кутя вважалася основною обрядовою їжею, а тому з нею пов'язано чимало обрядодій. Вийнявши горщик зі звареною кутею, дивилися: якщо зерна піднялися через вінця - на добробут, а запали - то лихе передвістя. До звареного зерна додавали меду, звідси відоме прислів'я: «Не передай куті меду». В інших регіонах заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками й іншими приправами. У деяких регіонах кутю розводили узваром.
На особливу увагу заслуговує обряд «Нести кутю на покуттю», адже вона неодмінно має стояти в новому горщику протягом усіх свят. В одних регіонах це мав робити наймолодший хлопчик у родині. На півдні України зазвичай кутю несла господиня, перед тим наказавши всім присутнім сісти й супроводжувати дію звуками квочки («кво-кво»); коли ж ставила узвар, то просила всіх встати й кудкудакати («кудкудак-кудкудак»). Це для того, щоб гарно неслися кури й виводили курчат. Деінде садовили на покуті дітей, і ті гуртом відтворювали пташині звуки.
Здебільшого відносив на покуть кутю хтось із чоловічої статі. Але на Черкащині перевагу віддавали жінкам. Господиня, несучи горщик, казала: «Кутю на покутю, узвар - на базар, а пироги - на торги: кво-кво…»; діти ж услід підтакували: «Цяп-цяп…». На місці, де мала стояти кутя - на покутті - робили кубло з сіна. У нього й ставили горщик, прикривши хлібом із дрібкою солі. Після закінчення свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури чи висиджуватися курчата.
Після вечері діти мали віднести обрядову їжу своїм хрещеним і бабам-пупорізкам. Щоправда, на Херсонщині робили це перед вечерею. Матері клали на тарілку книш або калач, і діти, зайшовши до хати, казали: «Добрий вечір! Мама й тато прислали вам хліб, сіль і вечерю…». Хрещені (навідати їх було за священний обов'язок) забирали принесену вечерю й в замін давали свою; а дітей обдаровували горіхами, цукерками чи грішми.
Якщо хтось за вечерею ненароком чхнув, що вважалося доброю прикметою, то господар символічно «дарував» шмат землі чи якусь тварину, а коли подавився, то це віщувало сумну вістку.
Не менш цікаві передріздвяні обряди побутували в Карпатах і на Закарпатті. Крім куті, тут пекли спеціальний обрядовий хліб - «карачун», «крачун», «хлібець». В одних місцях його готували ввечері, в інших - у ніч перед Різдвом, супроводжуючи цікавими обрядодіями. Скажімо, гуцули робили це так: жінка, щоб спекти крачуна, одягалася в гуню і натягала рукавицю, бо «гола рука - це бідність, а крачун - символ достатку».
На Закарпатті обрядовий хліб пекли з пшеничного борошна. Перед тим, як його вчинити та посадити в піч, ґаздиня виганяла всіх з оселі і замикалася. Якщо в родині була відданиця, то змащувала обличчя медом, потім змивала його, а воду зливала в пляшечку, додавши трохи її в тісто. Коли саджала в піч готове тісто, то казала: «Як цей мід пече в крачуні, так би тобі (ім'я хлопця) пекло серце за мною».
Напередодні Різдва батько з сином йшли до току з веретою, нав'язували в неї соломи і заготовляли два снопки - один, щоб розіслати на столі, а другий правував за дідуха. Потім йшли до річки, вмивалися річковою водою, змочували з трьох сторін крачуна і, прихопивши з собою солому та снопи, йшли до хати. Дружина, розіславши біля порога якусь одежину (на голу долівку не годилося ступати), відповідала: «Дай, Боже!». Натомість господар кидав крачуна до столу, а ґаздиня, упіймавши його, кидала назад. Якщо хлібець упав долі, то дивилися, чи «не догори, бо це на лихий рік». Після цього батько з сином розстеляли куля на столі, прикритому святковою скатертиною, а дідуха ставили на покуть. Солому клали на лави і долівку. Такий звичай побутував на рівнинному Закарпатті.
Гуцули ж святвечерювали трохи інакше. Напередодні багатої куті господар разом із сином (а коли не було, то з дружиною, яка одягала чоловічу шапку) тричі за сонцем обходили оселю, тримаючи в руках хліб і тарілку, на якій було по ложці меду й куті, а також жаринки, ладан і свічка. Міцно позамикавши двері, обсипали довкола маком «од відьом», а біля порога клали зубок часнику та сокиру «від вовків». Лишень після цього заходили в хату з «колядником» - обрядовим снопом.
Мешканці Карпат намагалися завести в світлицю й полазників - ягнятко або телятко й нагодувати його. Не менш поетичними були й ворожіння та заклинання. Дівчата, відповідно, йшли до ополонки, роздягалися і, скропившись водою, нашіптували: «Як сеся вода біжит, так би за мнов бігали сватачі!». А вдома розплітали волосся, брали в руки хліб і, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де «має показатися доля».
З багатим Святвечором пов'язано чимало повір'їв. Господарі готували для взуття нові солом'яні вустилки, які носили до свята Василія, потім перевертали їх на другий бік, а після Водохреща ними підкурювали хворих корів. Крім того, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки відізветься пес, туди піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» - не пощастить вийти заміж, а коли «йди» - в цьому році прийдуть свати.
Ворожили і в такий спосіб. Дівчата, пов'язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й імітували руками, начебто палають збіжжя - чиї хустки випали на долівку, ті дівчата вийдуть заміж. Окрім молоді, ворожили й старші люди, їх переважно турбувало, скільки кому жити. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи буде подвійна тінь; якщо тільки одна, то це на швидку смерть.
Діти в цей час вдосталь гралися на розстеленій долі соломі, відтворюючи звуки домашньої птиці чи сценки збирання грибів у лісі. Щоб діти не плакали («бо будуть цілий рік каверзувати»), їм давали гризти горіхи, аби «не боліли зуби». Проте суворо забороняли їсти на дворі, бо «птиця постійно клюватиме зерно в посівах».
Водохресний Святвечір: Традиції та Заборони
У січні згідно з новим церковним календарем в Україні відзначають ще один Святвечір - Водохресний. Це день напередодні одного з найбільших церковних свят Хрещення Господнього, або Богоявлення, встановленого на згадку про хрещення Ісуса Христа у водах річки Йордан Іоаном Предтечею. Згідно з євангельським оповіданням, у момент хрещення на Христа зійшов Святий Дух в образі голуба, а з небес пролунав голос, який назвав Його Сином Божим.
Ще одна назва Водохресного святвечора - Голодна кутя - пов'язана з традиційною пісною стравою, яку готують та їдять напередодні Богоявлення.
Починаючи з 2024 року, свято Богоявлення, а разом із ним і Водохресний святвечір, відзначають за новим церковним календарем - тобто на 13 днів раніше, ніж раніше.
Згідно з ним, Водохреща нині відзначають 6 січня. Тобто, цього року Водохресний святвечір Україна святкує 5 січня (як і Святвечір 2025).
За старим церковним стилем дата залишилася колишньою і припадає на 18 січня, оскільки Водохреща 19 січня.
За словами панотця Мирослава, у Святвечір напередодні Богоявлення в храмах відбувається літургія - духовна підготовка до свята Хрещення Господнього. Після богослужіння священник разом із людьми йде освячувати воду - на річку, озеро чи біля храму, залежно від місцевих можливостей.
Увечері родини сідають до другої Святої вечері, яку в народі називають "другою Колядою":
- Це день суворого одноденного посту: не можна вживати їжу тваринного походження, включно з рибою, олією, молоком.
- Що стосується алкоголю, то жорсткої заборони немає - людина сама робить вибір. Хтось може дозволити собі символічно, хтось свідомо утримується.
Так само і з купанням на Водохреще - це особистий вибір кожної людини. Хтось хоче зануритися у воду, хтось - ні, і це нормально: все залежить від внутрішнього рішення, стану здоров'я тощо.
Як наголошує панотець Мирослав, церква закликає, щоб у ці дні - 5 січня та 6 січня, люди "проживали в мирі та спокої, з молитвою":
Святвечір в Україні - це час, коли сім'я збирається разом: діти приїжджають до батьків, і в оселі має панувати тепла, родинна атмосфера, сповнена любов'ю. Вважається, що від того, з яким настроєм і молитвою проходить Свята вечеря, багато в чому залежить весь наступний рік. Тому, звісно, не можна лаятися, кричати, гуркотіти тощо.
Гарна традиція в ці дні - співати пісні або колядувати. Сімейна коляда створює світлу, християнську атмосферу.
Щодо хатньої роботи, то немає чітких заборон: якщо хтось не встиг зробити домашні справи, можна трохи прибрати, випрати, навести лад у домі.
Чого не слід робити:
- займатися важкою роботою по господарству;
- стукати, рубати дрова;
- ворожити і проводити якісь містичні обряди.
"На Водохреща в народній традиції справді існує багато переказів і звичаїв. Зокрема, містичні розповіді, пов'язані з ніччю перед Богоявленням, які передавалися з покоління в покоління як фольклор", - каже панотець.
Він навів як приклад народні байки про те, що цієї ночі в колодязі вода перетворюється на вино, а кури розмовляють. Таким чином наші предки підкреслювали містичність моменту. Однак, за словами священника, кожен сам несе відповідальність за свої вчинки і вибір. З точки зору церкви, у ці дні варто зосередитися на духовній підготовці та сімейній єдності.
Раніше ми розповідали, як привітати близьких із Водохресним святвечором - побажання та листівки зі святом.
Довідка:
Мирослав Кінас - священник Львівської єпархії, юрист, адвокат. Родом із села Карів на Львівщині (Шептицький район). Закінчив духовну семінарію у Санкт-Петербурзі у 1978 році. Також має юридичну освіту, здобуту у Львівському університеті.
Підсумок
6 січня - це день, коли кожен може знайти щось особливе для себе: вшанувати пам'ять дітей-сиріт війни, долучитися до релігійних традицій Хрещення Господнього або провести Святвечір у родинному колі, дотримуючись давніх звичаїв. Важливо пам'ятати про духовну стриманість, мир та злагоду, щоб цей день приніс лише позитивні емоції та спогади.