Ігор Чепіль - відомий артист з Івано-Франківська, майстерно виконує твори Степана Олійника. Його виступи завжди вирізняються особливою майстерністю та глибоким розумінням гумору.
Степан Олійник
Фестиваль гумору «Степанова весна»
На Одещині вже втридцяте відбулися Олійниківські читання, які переросли в міжрегіональний літературно-мистецький фестиваль українського гумору «Степанова весна». Письменники, артисти, аматори, родичі й шанувальники творчості Степана Олійника збираються, щоб вшанувати пам'ять майстра українського гумору, багаторічного працівника журналу «Перець». Міністерство культури й туризму України надіслало вітального листа з нагоди 30-річчя фестивалю.
Леся Олійник, дочка Степана Івановича, зазначила, що секрет довголіття фестивалю криється в словах самого Степана Олійника: «Те, що взяв од вас з любов'ю, вам з любов'ю віддаю!». Саме тому коло шанувальників його творчості зростає з кожним роком. Завдяки її енергії та невтомності кожне свято набуває нових барв.
Одеса зустрічала більшість гостей, що їхали на фестиваль «Степанова весна». В Одесі Степан Олійник навчався спочатку в трудовій школі імені Лесі Українки, потім у кооперативному технікумі, а з 1929 по 1934 рік - у педінституті, про що свідчить меморіальний горельєф на центральному корпусі. Тут він написав свої перші невеличкі оповідання. Це були прозові твори, які відтворювали життя левадівців, а також тих людей, із якими він спілкувався.
На літературних читаннях, які вів одеський письменник Олекса Різниченко, побували студенти філологічного факультету. Письменник нагадав, що педінститут закінчив також Володимир Іванович, друг видатного сміхотворця - один із перших лауреатів премії імені Степана Олійника. Письменники читали свої твори, поділилися спогадами про Степана Олійника. Пилип Юрик розповів про перебування Степана Івановича в Запорізькому краї та всенародну любов запоріжців до нього.
Письменник-перекладач Андрій Євса зізнався: «Степан Олійник зробив переворот у моєму житті». Особливо схвилювали його вірші про село, адже я народився в селі на Чернігівщині. Зазвичай перекладають твори з іноземної рідною мовою, а в мене сталося навпаки. Я переклав понад десяток віршів і оповідань Степана Олійника англійською мовою.
В Одеському національному університеті виступили письменники Дмитро Шупта, Микола Палієнко, цьогорічний лауреат премії імені Степана Олійника Петро Савчук, заслужений художник України Микола Вілкун. Твори Степана Олійника майстерно виконав артист з Івано-Франківська Ігор Чепіль.
Мистецькі зустрічі пройшли також у Первомайську, звідки родом дружина Степана Олійника. До пам'ятних знаків і погрудь великого сміхотворця в місті Балта, селах Пасицели й Левадівка лягли квіти.
Радо зустрічали учасників свята в Пасицелах Балтського району, де народився Степан Олійник. Земляки відродили криницю, з якої колись брали воду для першої купелі майбутнього поета-сатирика, зберегли хату, в якій він народився.
Мистецькі заходи в будинках культури Миколаївського району майстерно провела начальник управління культури райдержадміністрації Ірина Кудерська, навіть сама співала у складі хору села Стрюкове.
Музей Степана Олійника в Левадівці
Музей Степана Олійника в Левадівці
Епіцентром фестивалю став Миколаївський район, де пройшло дитинство майбутнього гумориста. Місцем паломництва у Левадівці стали музей Степана Олійника та музей-садиба родини Олійників. Перший, котрий нині є відділенням Одеського літературного музею, наступного року відзначатиме 30-річний ювілей. Екскурсію для поважних гостей проводила його директорка Валентина Панкова. Їй допомагали школярі, які гарно виконали твори знаменитого земляка.
У музеї зібрані світлини, документи, особисті речі Степана Олійника, що подарувала його дочка Леся Степанівна. В експозиції є також експонати про перші Олійниківські читання, книга спогадів Лесі Олійник, а також нещодавно видана її стараннями книга пісень на вірші Степана Олійника «Ланами йду...». Окремі розділи знайомлять із лауреатами літературної премії імені Степана Олійника.
Завдяки Лесі Олійник 1983 року на відкриття музею завітав відомий російський актор Євген Моргунов, виконавець однієї з ролей у фільмі Леоніда Гайдая за фейлетоном Степана Олійника «Пес Барбос і повчальний крос», про що свідчить світлина, де він зображений із учнями Левадівської школи. Наступного року актор побував на Олійниківських читаннях із колегою Георгієм Віциним, який також знявся в цьому фільмі, та кіноакторкою Зінаїдою Кирієнко.
Музей-садиба родини Олійників
У рамках відзначення 100-річчя від дня народження Степана Олійника, 2008 року в Левадівці відкрили музей-садибу. Хату, в якій мешкала родина Олійників, викупила Левадівська сільська рада. Саме в цьому селі Степан Олійник здобув свою першу освіту, навчаючись у земському народному училищі. Леся Олійник розповіла, що в родині Олійників любили гуртом ліпити вареники.
Учасники фестивалю «Степанова весна» відвідали садибу. Біля воріт можна було перепочити у затишку на товстій колоді - подібна була за часів Степана Івановича, на ній він полюбляв посидіти, поговорити з сусідами. Поруч нещодавно відновили криницю, а на подвір'ї бачимо кабицю, сарай. У господарстві Олійників були кози, корова Нємка, кури.
Будинок родини невеликий - складається із сіней і двох кімнат. У великій кімнаті - ліжко, диван, шифоньєр, шафа із посудом. На стінах - портрети Тараса Шевченка й Івана Франка, ікони, численні родинні світлини - портрети батька й матері, сестер Степана Івановича. Письменники Пилип Юрик та заслужений діяч мистецтв України Василь Довжик знайшли в світлиці садиби Олійників гачок, на який колись чіпляли дитячу колиску.
Волзький період у житті Степана Олійника
У цьогорічних урочистих заходах брала участь московська делегація «Волзького Шолохівського центру» на чолі з Євгеном Малютою, який створив Будинок-музей Михайла Шолохова в Миколаївському районі Волгоградської області Росії. Євген Малюта зазначив, що науковцями їхнього центру встановлено, що приблизно з жовтня 1941 року до середини 1944-го в Миколаївському районі (тоді Сталінградської області) працював журналістом «Сталинградской правды» Степан Олійник (він із дружиною жив у слободі Миколаївській). Співробітники Центру віднайшли в архівах публікації Степана Олійника в цій газеті.
Євген Малюта, зокрема, розповів, як вони вийшли в своїй науковій розвідці на Степана Олійника: Газета «Правда» хотіла присвоїти собі першість у справі підготовки до публікації оповідання Михайла Шолохова «Наука ненависті», але Степан Олійник опублікував його вперше в «Сталинградской правде». Ми знайшли його розповідь про створення цього оповідання. Для нас це дуже важливий факт. Це допомогло відтворити картину перебування Шолохова впродовж чотирьох років на берегах Волги.
Євген Малюта запропонував підготувати до видання книгу-дослідження про творче життя Степана Олійника в слободі Миколаївській, куди б увійшли не лише спогади людей, а й кореспонденції, які він присвятив цій слободі - дуже гострі, актуальні на той час.
У Левадівському будинку культури Леся Олійник оголосила лауреатів премії «В ім'я добра» імені Степана Олійника 2012 року. Це - київський письменник Дмитро Молякевич, корифей українського гумору, який багато років працював у редакції журналу «Перець», зокрема, й пліч-о-пліч зі Степаном Олійником. Нагороду й диплом йому вручили під час святкування 90-річчя журналу «Перець» у Києві. Лауреатом у номінації журналістики став заслужений журналіст України Іван Нєнов (Одеса). Третього лауреата вшанували в Левадівці - ним став письменник Петро Савчук із Хмельницького.
Слово Степана Олійника продовжує зріднювати письменників, інших митців із його земляками, які свято бережуть пам'ять про нього й щиро зустрічають гостей. Постійна учасниця святкових концертів, лауреат Всеукраїнських і міжнародних конкурсів Наталка Бучель із Києва. Заслужений художник України Микола Вілкун, теж нагороджений медаллю Громадського благодійного фонду Степана Олійника, був учасником цьогорічного фестивалю, дивував усіх дружніми шаржами й дарував їх.
Народний артист України Микола Свидюк - бажаний учасник концертів митців у Балтському й Миколаївському районах Одеської області під час Олійниківських читань. Він зауважив, що гумор Степана Олійника живий, актуальний і досі.
Ігор Чепіль із Івано-Франківська, готуючись до Олійниківських читань, переглянув твори Степана Олійника з розділу «Шахтарям донецьким, хлопцям молодецьким». Він зазначив, якою проникливою людиною був Степан Іванович і чи думав він півстоліття тому, що донецька тема буде актуальною в наш час. Серед інших творів актор прочитав твір із цього розділу «Петя й курортна дамочка».
За роки участі в Олійниківських святах артист розмовного жанру Анатолій Демчук, як кажуть, «виріс» від заслуженого до народного артиста України, 1994 року став лауреатом премії імені Степана Олійника. Мистецтву гумору в Київському естрадно-цирковому училищі він навчавсь у патріарха гумористичного мистецтва - народного артиста України Андрія Сови.
30 років тому «Олійниківські читання» починалися з дитячого конкурсу на краще виконання творів Степана Олійника. Щороку все більше молоді виявляє бажання взяти участь у ньому. У Левадівському музеї й будинку культури ми слухали цих дітей. Заради цього організатори й роблять свято, аби підтримати саме молоде покоління гумористів.
Письменників й митців гостинно прийняла Андрієво-Іванівська школа-інтернат Миколаївського району, екскурсію шкільним містечком провела її директорка Наталя Криворученко. Гості підготували концерт відповідної дитячої тематики. Після концерту діти сфотографувалися на згадку із письменником Пилипом Юриком із Запоріжжя.
Наприкінці літературно-мистецького фестивалю українського гумору «Степанова весна» дочка видатного гумориста Леся Олійник дала інтерв'ю «Письменницькому порталу».
Вже двадцять дев’ять літ поспіль у Одесі та на Одещині 3 квітня, на день народження Степана Олійника, влаштовують ярмарок сміху «Здоровіше з гумором живеться». Шанувальники ж творчості письменника, чиї гуморески знали по всьому СРСР, зазвичай збираються в Одеському педагогічному університеті імені Ушинського, який свого часу закінчив письменник, та в Одеському університеті імені Мечникова, де лунає справжній український гумор, дотепний, дошкульний, але водночас добрий. А вже потім дружно вирушають у рідне село поета Левадівку, де відкрили його хату і давно працює музей. Свято світлої пам’яті Степана Олійника любовно називають Степановою весною.
Саме в цьому степовому селі Степан Олійник ріс і ставав на ноги, саме тут уперше школярик написав допис у районну газету про своє село. Все життя присвятив літературі. Його боялися ледарі й хапуги, нечисті на руку й нечесні людці, бездушні чиновники й браконьєри, яких зображував у гуморесках. На схилі літ так мотивував вибір професії: «В ім’я добра напроти зла я в руки взяв перо сатири».
Цьогорічної весни в Левадівку приїхали з Києва артисти Лариса Дедюх, Наталка Бучель, Віталій Краснюк, артист і письменник Василь Довжик, а з Івано-Франківська - неперевершений виконавець гумористичних творів Ігор Чепіль. Традиційно побували в Одеському університеті імені Ушинського та університеті імені Мечникова. Подарували студентам книжки відомого мовознавця Бориса Рогози «Уроки державної мови», опубліковані за сприянням Київської спілки журналістів. А в рідному селі вручили дипломи лауреатів «народної» премії імені Степана Олійника «В ім’я добра». Ними стали одеські письменники Дмитро Шупта й Олекса Різниченко, журналіст Іван Мельник та перекладач з англійської мови Андрій Євса.
Вищі сили розпорядилися так, що майбутній поет-гуморист народився на початку квітня, коли в світі відзначається Свято гумору. Самою долею йому судилося «стати українським пересмішником, котрий говорив мовою Езопа, аби ганьбою затаврувати здирників, ледарів, черствих чинуш…». Та перш ніж стати визнаним майстром сміху, Степан Олійник пройшов фундаментальну школу навчання. А вчитися було у кого. Передовсім - у народу.
Звісно, на «Ярмарок сміху» прибувають письменники, артисти розмовного жанру, музиканти, родичі уславленого пересмішника, пошановувачі таланту Великого Гумориста. До речі, у Балті одночасно вшановується пам’ять двох побратимів - Степана Олійника й Олеся Гончара, які з’явилися на світ в один день, 3 квітня, але з проміжком у десять років. «Вони дружили, радилися один з одним, ішли по життю поруч, спільною дорогою. Хоча Гончар походить з Полтавщини, в Балті школу-ліцей №1 названо на його честь».
Левадівський музей Степана Олійника нині має статус філії Одеського літературного музею. Це - справжній осередок сучасної української культури. Тут, зокрема, чинно діє картинна галерея, яку започаткував для своїх земляків відомий майстер пензля, заслужений художник Микола Вилкун, племінник Степана Івановича Олійника. А всьому задає тон донька письменника - Леся Степанівна Олійник, яка з перших фестивалів невтомно докладає багато зусиль до цього широкоформатного багатосерійного дійства. Саме вона згуртувала «Олійниківську родину», яка більшає й більшає. Щороку на «Ярмарок сміху» прибувають талановиті митці не тільки зі столиці, а й з усієї України.
У студентські роки Степан Олійник зустрівся з народним артистом Ю.В. Якось на зборах у селі виступив дід Терешко і дуже насмішив народ. Майже дослівно Степан Олійник запам’ятав той виступ, дещо додав від себе і кілька разів розповідав це однокурсникам. Якось гуртом стояли в коридорі біля актової зали, чекаючи приходу акторів, які зголосилися дати концерт. Степан Олійник почав розповідати. Гурт збільшувався, сміх котився коридором. А коли закінчив читати, то серед слухачів побачив Юрія Васильовича. Він підійшов, запитав, що я читав, де надруковано? Степан Олійник пояснив, що то не літературний твір, а виступ його земляка діда Терешка на колгоспних зборах.
У домовлений час наступного дня вони зустрілися в гуртожитку. Степан Олійник вже переписав виступ діда Терешка. Юрій Васильович попросив розказати написане. Уважно слухав, робив помітки в рукопису. Кілька разів Степан Олійник розказував йому, а він правив, занотовував деталі. Ось тоді Степан Олійник зрозумів вагу кожного слова. Воно повинно бути на місці. Повинно грати всіма своїми барвами.
Якось у «Перці» Степан Олійник надрукував віршовану гумореску «В клубі». В ній мовилося про дуже погану роботу кінопересувки, про те, що під час сеансів плівка щоразу рвалася. Тижнів за два після опублікування гуморески до редакції «Перця» наді-йшов лист Одеського обласного відділу кінофікації: «Після надрукування у Вашому журналі критичного виступу Степана Олійника обласний відділ кінофікації послав у село Роксоляни Овідіопольського району комісію. Перевіркою на місці встановлено, що вказані в матеріалі факти мали місце…».
Нині, в реаліях часів неспокою, що дедалі більше набувають химерності, сповненої неспражністю, коли людина перебуває в невизначеності, їй важливо сміятися. Альманах «Гумор нашого міста» став органічним продовженням вказаної напочатку серії, його впорядковано з наданням відомостей про авторів, серед яких варто виокремити анекдотичні записи у формі нотатникових одробин Василя Бабія та Михайла Батога, гумористичну поезію Мирослава Бойчука, різножанрову поезію Івана Війтенка, роздуми есеїстичного викладу Станіслава Гринди, вірші Яреми Дзибика, гуморески Павла Добрянського, а також такі автори як Володимир Смирнов, Ігор Чепіль (добірка з 15-ти москалізмів), Тетяна Ярема представили свої творчі доробки до альманаху.
Можемо вважати, що упорядкування й видання такого альманаху під назвою «Гумор нашого міста» важливе та актуальне: саме сміх є втечищем душі від жорстоких реалій, одним із форм катарсису, а сміхове ставлення до життя, особливо в 21 столітті, стало узвичаєним явищем, воно віддзеркалює ставлення суспільства до самого себе.
Микола Савчук: Життєвий шлях та творчий доробок
Микола Васильович Савчук народився 14 липня 1959 року в селі Великому Ключеві, Коломийського району Івано-Франківської області. Він є заслуженим артистом України (з 2000 року), почесним краєзнавцем України (2019), лауреатом численних літературних премій. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка (1987). Працював у коломийських часописах та власним кореспондентом газети «Молодь України» в Івано-Франківській обл. Коротко був журналістом в українській еміграційній газеті «Вісник» (м. Парма, штат Огайо, США, жовтень-грудень 1995). Від 2003 року - підприємець, який займається індивідуальною творчою, літературно-видавничою діяльністю та надає інші послуги. Засновник музею «Весела оселя» (2011-2017).
Микола Савчук є автором численних гумористичних творів, зокрема:
- Хи-хи, ха-ха. Як ми були в одному союзі.
- Перекривини. Аме-ерика!
- Як нам світло вимикають. Смішки.
- Торба смішних гостинців для українців.
- Балет. Веселка сміху. На дорозі.
- З нового прозового гумору. - Коломия: Вік, 2016.
- Мобільне нещастя. З нового гумору й сатири. - Івано-Франківськ: Фоліант, 2016. - 56 с.
Він також є упорядником багатьох гумористично-сатиричних видань, таких як:
- Анекдоти українською. Вип. «Гуцули, гуцули…».
- «Ой, зуби, мої зуби!..» Усмішки, анекдоти, жарти, бувальщини, іронізми, афоризми про зубних лікарів і пацієнтів. - Коломия, 2014.
- «…Не з тої парохії». Бувальщини й жарти про владик, священників та церковних челядників. - Івано-Франківськ: Фоліант, 2020.
Микола Савчук є автором низки статей в Енциклопедії сучасної України, зокрема про гумористично-сатиричну періодику, карикатуру, клоунаду, КВК, Козака Едварда Теодоровича, «Комар», комікс, «Лис Микита», Маґаса Всеволода Івановича, Мандзюка Феодосія Григоровича, Манила Івана Васильовича.
Він також є автором багатьох краєзнавчих книг, зокрема:
- Колумб з Коломиї.- Коломия: Вік, 2008.
- Феномен коломийського краєзнавства. - Коломия: Вік, 2010.
- Другорядна історія Коломиї. Анґлік з Коломиї та інше. - Коломия: Вік, 2013.
- Історія Великого Ключева. Т. 1. - Івано-Франківськ: Фоліант, 2018.
- Найдавніша історія Спаса (Іспаса).
- Технічна історія Коломиї. - Коломия: Вік, 2020.
- Історія Великого Ключева. Т. 2. - Івано-Франківськ: Фоліант, 2020.
Микола Савчук також відомий як автор жартівливих пісень, таких як «Ой ти любко моя з Коломиї» та «Співання про кохання». Його пісні входять до репертуару багатьох професійних і самодіяльних виконавців та гуртів.
У творчості Миколи Савчука переплітаються гумор, краєзнавство та любов до рідного краю, що робить його внесок у культуру України особливо цінним.