Війна докорінно змінює суспільство, і музика стає важливим інструментом для вираження болю, надії та єдності. Українська пісня під час війни - це не втеча від реальності, це її віддзеркалення.
Вона повернула пісню в її первинне значення - як зброю, як інструмент пам'яті, як спосіб тримати себе і своїх близьких. Кожна війна має свої пісні. І те, як пам'ятатимуть цю війну, залежить від того, які пісні з'явилися. Пісні воїнам і загиблим допомагають.
Роль музики у воєнний час
Музика відіграє важливу роль у традиціях прощання. Самостійно підібрана музика на похоронних церемоніях часто виконує символічну функцію, допомагаючи виразити тугу за близькими людьми. Під час проживання втрати свідомість змушує нас постійно намагатися віднайти розуміння того, що сталося.
Меморіальні пісні можуть бути і сакральними, і світськими. А щоб пісні чи музичні твори не ставали тільки болісним нагадуванням про втрату, виконавцям радять обирати стиль музики, який найкраще відображає характер померлого. Зафіксувати у пісні важливі місця, цитати або символи, які мали особливе значення для померлого та його рідних. Створення меморіальних пісень є способом вшанування пам'яті померлого та збереження його образу через музику. Вони допомагають зберігати живі спогади про померлого, передавати їх наступним поколінням, підтримувати духовний зв'язок.
У контексті війни музика відіграє свою роль і в документуванні подій, і в об’єднанні людей. Воєнні мотиви були у рекрутських, стрілецьких, солдатських та козацьких піснях. За словами фольклористки Наталії Хоменко, голосіння колись були обов'язковим елементом поховального обряду. Однією з частин їхнього тексту є оспівування моментів із життя померлого.
Музика як зброя і підтримка
З початком повномасштабної війни "Ой у лузі червона калина", яку заспівав Хливнюк, отримала нове дихання. Це може бути меморіалізацією періоду війни.
Приклад, який знає весь світ, - Андрій Хливнюк і "Червона калина". Пісня, що народилася понад сто років тому, знову стала бойовим маршем. Я бачив, як під неї йшли в бій мої побратими. І я сам йшов.
Ми отримали цілу хвилю пісень, які неможливо слухати байдуже. "Маніфест", "Червона калина", "В мене немає дому" - вони вже стали маркерами часу. Це музика, яка проживає з нами події. Це ті мелодії, які ми будемо чути через 10 - 20 років і повертатися у цей час, із його болем, гідністю і незламністю.
За словами психолога Олександра Аврамчука, музика може допомагати протистояти чи адаптуватися до потрясінь. «Також музика може бути містком для наших спогадів. Наприклад, прослуховуючи твори, що подобалися людині, якої вже немає, ми немов віднаходимо духовний зв’язок із нею. Музика може стати ресурсом, щоби впоратися з напругою та почуттям самотності.
Вона підтримує, надихає, пояснює світові, хто ми є. І так, вона допомагає Збройним Силам України. Не лише благодійними концертами чи збором коштів. Своєю силою і змістом. Багато митців пішли до лав ЗСУ. Хтось змінив сцену на окопи, хтось студію на волонтерський штаб. І навіть там вони знаходять спосіб співати.
Відмінності між піснями
Що відрізняє «добровольчу» пісню від «загальновійськової»? Передовсім, складніший текст з історичним бекграундом, націоналістичним пафосом. Для ідейного правосека чи азовця, особливо, якщо він до війни ще й встиг закінчити виш, пісня про «Аратту і Борею» - те, що треба.
Але з часом, коли добробати почали вливатися до регулярного війська, відбулася певна творча «колаборація». Солдатський фольклор за роки війни розвинувся настільки, що зараз час вже говорити не просто про цикл українських фронтових пісень, а навіть про певну диференціацію. У спецпризначенців є «Тихо прийшов, тихо пішов» від Riffmaster.
Люблять на фронті не лише сувору лірику, а й солоний жарт, чорний гумор. Без нього ніяк. Полюбляють в окопах донині, наприклад, російський «Ленінград». А ще більше - Ореста Лютого з його «лагідною українізацією». Саркастично-брутальні опуси Антіна Мухарського слухають гуртом, скидають лінки на його пісні побратимам у шпиталь, щоб ті реготали і швидше одужували.
Зрозуміло, що на фронті слухають не лише про війну. В цьому сенсі смаки воїнів не вирізняються від решти громадян, трапляються молоді репери й олдові рокери, поціновувачі Олега Винника і шансону (до речі, серед таких чимало учорашніх міліціонерів).
Небезпека "байрактарщини"
Поряд з естрадною музикою завжди існує комерція, яка в нашому випадку стоїть на руїнах Бахмута та могилах у Бучі. Чи справді все так погано? Які небезпеки несе у собі «байрактарщина»?
«Байрактарщина» (як і шароварщина) - це про вузькість погляду, обмежене трактування культурного явища. Пісні класу «байрактарщина» формують уявлення про те, що війна складається з Байрактара, руснявих Ваньків і «Доброго вечора, ми з України» (крута музика на фоні). Але така точка зору максимально спростовує сьогоднішню боротьбу і робить її аж занадто поверхневою. У чому тут небезпека? Дуже просто - неможливість об’єктивно зрозуміти, яку ціну платять військові, керівництво держави та кожен із нас за те, щоби перемогти. За те, щоб існувати там, де ми хочемо і так, як ми цього хочемо.
Проте я не раджу обурюватися через популярність «байрактарщини». Це доволі закономірно, адже такі пісні виконують надважливу функцію - гуртують, мотивують і поглиблюють відчуття гордості за країну. І це дуже потрібна річ під час соціальних катаклізмів. Це стосується і військових, і цивільних, і людей, які були змушені поїхати за кордон. Коли 40 мільйонів людей чітко усвідомлюють, куди вони йдуть, то прийдуть набагато скоріше.
В Україні завжди співали - в полі й у хаті, на весіллях і в годину жалоби. Пісня - це нитка, якою вишивали колективну душу народу. Сьогодні, коли країна проходить через вогонь і темряву, саме пісня є тим, що зшиває розірване, з’єднує в одне ціле те, що здається надто різним.