Тост - це не просто промова перед розпиванням напоїв, це частина культури, традиція, що передається з покоління в покоління. Український тост має свою унікальну історію та особливості, які варто дослідити.
Походження тостів
Найімовірніше, походження тостів пов'язане зі стародавніми жертвоприношеннями - узливанням. Люди виливали алкогольний напій на землю як жертву богам і зверталися до них з проханнями. Саме від жертвоприношень походить сприйняття тостів як інструменту реалізації побажань: "п'ю за".
Спадком узливань є такі форми, як наливання напоїв через край, розбивання келихів з шампанським та "чокання", яке імітує групове узливання.
Чокатися келихами і бажати здоров’я - звичка ще стародавніх греків. Римляни розповсюдили Європою звичку пропонувати вино зі шматочком підсмаженого хліба на келиху. Це робилося для того, щоб не пити перший келих натщесерце і поліпшити відчуття смаку вина.
Традиції українських тостів
Згідно з українською традицією, перший тост виголошується з приводу зустрічі, наприклад, привітання іменинника на день народження. Другий тост - на честь батьків або людей, які організували подію. Третій тост традиційно виголошують чоловіки на честь жінок, встаючи і п'ючи стоячи.
Втім, ця традиція не є жорсткою і часто не дотримується. У багатьох товариствах існують свої традиційні тости. Напевно, найвідоміший український тост - «Будьмо!», який прийшов до нас з Європи через Чехію (на здрав) та Польщу (на зровья).
Мешканці Карпат - гуцули - мають давню традицію: пити однією чаркою по колу, промовляючи при цьому класичне віншування. Той, хто п’є, промовляє до того, кому передає: «П’ю до тебе». Від наших дідів-прадідів пішло - «Сам п’ю і вас запрошую», «Друга - за друга!».
Також, тости популярні не лише серед кавказьких горян, але й серед українських. Традиційними для будь-якого застілля вважаються тости за Господа, Богородицю і за святого Георгія.
Тост як літературний жанр
Тости можна вважати літературним жанром, а саме сценічною мініатюрою. Поруч із текстом цінується акторська майстерність. Як будь-який сценічний номер, тост потребує вступу, бек-вокалу та кульмінації.
Тости, або ж віншування на свята, - це енергетичне послання від того, хто проголошує ці слова, до адресата тосту і до публіки, яка слухає. Головне - добрий настрій і щирі побажання. Якщо людина зла, то її важко навчити добре проголошувати тости, бо буде в її словах фальш.
Незалежно від ставлення до тостів, з ними пов’язаний певний етикет. Неввічливим вважається їсти чи перемовлятися під час проголошення тосту. Так само некрасиво демонстративно відмовлятися випити. Якщо людина не вживає алкоголю, все одно вона має пригубити келих.
Приклади традиційних українських тостів
- «Будьмо!»
- «За здоров'я!»
- «За щастя!»
- «За кохання!»
- «П'ю до тебе!»
- «Дай Боже!»
- «Пий здоров!»
Напевно, найвідоміший український тост - «Будьмо!». Як він міг виникнути, розповів історик, директор Науково-дослідного інституту козацтва Тарас Чухліб. «Як би там не говорили, що «будьмо» - це вітчизняний винахід, але все-таки він прийшов до нас з Європи через Чехію, через Польщу. У нашому випадку це «будьмо здорові» трансформувалося в «будьмо». Ця традиція вже, напевно, 19 століття. Хоча не було магнітофонів, щоб записувати, що ж там за столами говорили. Однак є описи бенкетів, які влаштовував Богдан Хмельницький. Такі описи зробив венеційський посол Альберто Віміна в 1650 році. А у записі шведського посла 1657описані тости. Спочатку з української сторони проголошували тост за шведського монарха, потіма зі шведської сторони - за Гетьмана Війська Запорізького».
Національні особливості тостів
Кожна культура має свої особливості у виголошенні тостів. У європейській і американській культурі треба посміхатися. У російській культурі демонстрація життєрадісності перебуває під негласною забороною. Посміхатися незнайомому - те саме, що дражнити його.
А в Європі й Америці - ні. Не цокаються і не бажають проникливо здоров'я, щастя і успіхів в особистому житті. Не говорять з багатозначною посмішкою: ЧХСІДБ. І це тільки здається, що тости, чокання і застілля - не суттєва приватність.
Чому ми тост називаємо тостом?
Слово «тост» походить від латинського «torrere», що означає «обпалювати», тож логіка очевидна. Перша друкована згадка про тост - рецепт «Oyle Soppys» 1430 року. Це тушкована у пиві та олії цибуля, до якої підсмажений хліб додавався як… ароматизатор! Дійсно, в давнину підсмажений хліб не їли як самостійну страву - його додавали в супи та напої для аромату.