Український гумор має довгу та насичену історію, тісно переплетену з культурою, традиціями та історичними подіями країни. Від народних анекдотів до сучасного стендапу, гумор завжди був важливим елементом української ідентичності, допомагаючи людям переживати складні часи, висміювати недоліки та зберігати оптимізм.
Іван Котляревський - класик української літератури, започаткував новий етап у розвитку сміхової культури
Витоки українського гумору
Витоки українського сценічного гумору можна простежити ще у вертепному театрі (ляльковий театр), що виник у XVII столітті. Вертепні вистави зазвичай проводили в двоповерховій дерев’яній скриньці, що складалася з двох частин - верхньої та нижньої сцени, де вища сцена відтворювала релігійні сюжети, тоді як нижня ставала майданчиком для сатири, у котрій висміювали представників влади, чиновників та багатіїв.
Вперше у вітчизняній традиції світ сміхової культури можна спостерігати у відомій пам’ятці періоду Київської Русі «Молінні Данила Заточеника». Це унікальне першоджерело ХII століття дає нам можливість вивчення витоків формування українського гумору, його місце в духовній культурі середньовіччя.
У ХІХ столітті бурлеск і травестія набули популярності в літературі. Іван Котляревський використав сатиричну інтерпретацію античного епосу в своїй «Енеїді», зробивши його доступним для простих людей. Надалі гумор почав набувати політичного забарвлення.
В литовсько-польську добу української історії об’єктом народної сатири стало панство, яке заради багатства відмовлялося від своєї національності. На рубежі XVI- XVII століть сатиричні стріли на адресу цієї верстви суспільства посилав Іван Вишенський. У своїй «Книжці» він висміював тих, хто «грошолюбивий» і «цукролюбивий», але не піклується про духовний бік життя.
Більш відомі культурному загалу гумор і сатира Григорія Сковороди. Він був не просто філософ і поет, байкар і педагог, а і, як доречно підкреслює дослідник К.Б. Сігов, «скоморох Божий»... що відважився служити «сердечному веселию» вірою і правдою». Класикою гумористичного жанру є вірш Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права».
"Лист запорожців турецькому султану" - один з перших козацьких мемів
Козацький гумор
Всі знають, що гумор українських козаків відомий далеко за межами України. Як приклад достатньо привести «Лист-відповідь запорожців». Це була відповідь на ультимативний лист турецького султана Мухамеда IV, з яким він звернувся до козаків після вчиненого ними 1675 р. набігу на Кримське ханство.
Султан намагався приголомшити запорожців своїми численними титулами і у відповідь отримав козацький саркастичний коментар до них. Стержнем листа є слова «Не будеш ти годен синів християнських під собою мати», але гумористичне обрамлення листа викликало щирий регіт не лише в українців протягом віків. Не випадково саме цей історичний сюжет викликав натхнення Іллі Рєпіна і високу оцінку його роботи світовою громадськістю.
Розвиток гумору в XX столітті
Гумор радянської доби - це тема окремої розмови. Попри те що й тоді працювали видатні, талановиті митці (Остап Вишня, Федір Маківчук, Степан Олійник...), на творах цього жанру, безперечно, позначилась надмірна заідеологізованість - вогонь сатири був спрямований передовсім на «класових ворогів».
Традиції сміхової культури М. Гоголя і Т. Шевченка в другiй половині ХIХ століття розвивали Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко. Український гумор цього періоду - це самобутня сторінка історії нашої культури. Марко Вовчок присвятила один iз найкращих своїх сатиричних творів «Інститутка» саме Т. Шевченку. Цей твір направлений на викриття соціальних вад того періоду.
Сучасний український гумор
Перші незалежні гумористичні проєкти в Україні виникли на початку 2000-х років, коли сцена почала відходити від «класичних сценаріїв». Однак цей період характеризувався впливом російського гумору, особливо шоу «Камеді Клаб», яке стало своєрідним стандартом для молодих коміків. Справжній прорив стався у 2010-х роках із появою незалежних стендап-майданчиків.
У 2012 році відбувся перший стендап-вечір в Україні, організований Андрієм Шабановим, що вважається початком української стендап-сцени. А вже 2015 року Святослав Загайкевич заснував проєкт «Підпільний стендап», що об’єднав коміків, які виступали на нетрадиційних локаціях, таких як квартири, гаражі та підвали. Це надало можливість гумористам експериментувати з форматом та тематикою виступів, що сприяло розвитку жанру в Україні.
Засновниками українського сольного стендапу вважаються Вєрка Сердючка, Дядя Жора, Сергій Притула, Валерій Жидков та інші. Першим стендаперським проєктом є шоу “Мамахохотала”, засноване у 2012 році. Вони вивели стендап на телебачення, коли виступ коміка Євгена Яновича “Перший. Сольний. Смішний” показали на каналі НЛО ТВ.
В українському стендапі ситуація дещо інша. Витоки можна простежити ще у фольклорі: під час народних гулянь пісня, танець і гра на музичних інструментах поєднувалися з виголошуванням гумористичних монологів і частівок.
Стендап - це найчастіше сольне, рідше спільне гумористичне шоу на актуальні побутові, політичні чи соціальні теми перед живою публікою. Перший стендап зародився ще у Великій Британії у XVIII столітті. Він має мало спільного із сучасною варіацією жанру. Тоді артисти виступали в мюзик-холах, їхній матеріал цензурувався та був більше схожий на моновистави.
Стендап, яким ми зараз його знаємо, походить із США. Першопрохідцем у цьому жанрі став Марк Твен. Так, той самий, що написав книгу “Пригоди Тома Сойєра”. Він гастролював країною з “гумористичними лекціями” - сумішшю довгих анекдотів та іронії.
З’являється також “Великий український стендап” Андрія Шабанова за участі “Нового каналу”. У першому стендап-шоу учасники змагалися за звання найкращого коміка країни у розмовному жанрі. Далі фіналісти дали низку концертів від назвою “Великий український стендап”. Ще один проєкт - “Великий підпільний стендап”, який виріс з шоу “Підпільний стендап”. Заснував його Свят Загайкевич, він же розігріває публіку перед виступами своєї команди, а також обіграє образ короля стендапу. Це сценічне дійство для поціновувачів нового українського гумору.
Український стендап лише розвивається, але за останні роки значно розгалужувався, став масовим та затребуваним.
Гумор під час війни
Війна змінила українське суспільство на всіх рівнях - від політичного й економічного життя до культури та побутових звичок. Гумор як один із найгнучкіших інструментів суспільної рефлексії також зазнав трансформацій. Пріоритети змінилися, і відтепер на сцені - війна, волонтерство, героїзм, ненависть до ворога і виживання. Багато українських коміків доєдналися до волонтерського руху.
Чорний гумор, який завжди був інструментом подолання травматичних подій, став частиною щоденного дискурсу. Паралельно з розвитком стендапу український гумор отримав ще одну форму вираження - меми як зброя інформаційного фронту. Подібні меми виконували одразу кілька функцій. Вони деморалізували ворога, формували колективну ідентичність та допомагали українцям підтримувати бойовий дух.
Український гумор у часи війни допомагає не лише долати страх, а й підтримувати національну ідентичність, балансуючи між трагедією та абсурдом. Він стає способом колективного переживання складного досвіду, трансформуючи біль у силу, а відчай - у надію.
2022 року, коли люди відчували страх через напад, гумор допомагав заспокоїтися, знімав напруження. Гумор завжди покращує будь-яку сферу, якщо контролювати меседжі. Це про комунікацію і звʼязок, який допомагає відкрити серця.
Українці попередніх поколінь не могли навіть сказати про те, як вони жартували під час минулих трагедій. Ми тепер віримо, що зможемо розказувати своїм дітям, яким був досвід під час війни, що він був наповнений не лише сльозами, а й жартами.
Військові, що пережили сильний стрес, теж сміються більше. Коли ми виступали для військових, їхній гумор був чорним і специфічним. Я не маю досвіду, щоб жартувати так, як вони, і не можу цього робити без дозволу.
Гумор - це останнє, що піде.
Василь Байдак: Що важча ситуація навколо, то більше хочеться жартувати. Це немов балансування на чаші терезів, де з однієї сторони - біль, розпач і все жахливе, а з іншої - ти накидаєш приколів, щоб перша не впала повністю.
Віктор Франкл: Гумор - потужна зброя, яка допомагає піднятися над будь-якою ситуацією, навіть у найскладніші моменти.
Маріам Найєм: Гумор звільняє від страху. Сміючись із чогось, ми змінюємо ієрархію відносин.
Мова і гумор
Мова - основний інструмент гумору, так само гумор доводить володіння певною мовою. У тебе зміна мови повʼязана безпосередньо з твоєю творчістю.
Перехід на українську мову відбувся разом із повномасштабним вторгненням, і тому змінився не лише гумор, але й загальний підхід. Мені подобається чиста українська мова, романтизована, де кожне слово дібране. Наприклад, моя сестра говорить так, ніби це виступ. Але я фанат простої мови, як у Кузьми [Скрябіна].
Стереотипи - це простий і ефективний інструмент для гумору, оскільки вони базуються на загальноприйнятих, часто неправдивих узагальненнях. Певна інформація вже закладена, а на її основі будуються смішні ситуації. Стереотипи допомагають жартувати про різні народи, надаючи імпульс до комічних ситуацій, але це також знецінює ці народи.
На початку в «Лізі сміху» були стереотипи: команди з Одеси використовували єврейську манеру мовлення, учасники із заходу жартували про гори, з півдня - про море, з Вінниці - про фонтани «Рошен». Це щось, що всі знають, а в комедії, якщо ти будуєш якийсь жарт на тому, що всі знають, це одразу підкупляє.
Образ москаля в українських анекдотах і образ хохла в російських анекдотах, по суті, схожі применшенням. Але є важливий нюанс: насмішка в російських анекдотах спрямована на ослаблення й демонстрацію домінування, тоді як у нас це реакція на загрозу і форма захисту.
Розмиття образу москаля сталося через зміни реальності та засилля російського контенту на телебаченні, у соціальних мережах і музиці. Російський контент домінував, пропонуючи якісні шоу та розваги, які викликали емоційний відгук. На одній чаші терезів були розваги, які приносили ендорфіни, на іншій - болюча правда про москаля як ворога. Багато людей вибирали розваги, уникаючи важких тем. Російський контент заповнював простір, формуючи культуру розваг і витісняючи українське.
Необхідно створювати максимум всього українського, щоб дати людям більше вибору. Це не питання «треба чи не треба», а необхідність адаптувати контент, щоб він був зрозумілим і привабливим. Ми маємо робити це на всіх рівнях, бо «піраміда Маслоу» (ієрархія ...
Таблиця: Етапи розвитку українського гумору
| Період | Характерні риси | Представники | Приклади |
|---|---|---|---|
| XVII ст. | Вертепний театр, сатира на владу та багатіїв | Невідомі автори вертепних п'єс | Вертепні вистави |
| Київська Русь | Сміхова культура, відображення у літературних пам'ятках | Данило Заточеник | "Моління Данила Заточеника" |
| Литовсько-польська доба | Сатира на панство, яке відмовлялося від національності | Іван Вишенський | "Книжка" |
| XVIII ст. | Гумор та сатира, висміювання соціальних вад | Григорій Сковорода | "Всякому городу нрав і права", байки |
| Козацька доба | Сарказм, висміювання ворогів | Запорозькі козаки | "Лист запорожців турецькому султану" |
| XIX ст. | Бурлеск, травестія, політична сатира | Іван Котляревський, Тарас Шевченко | "Енеїда", "Сон" |
| Кінець XIX - початок XX ст. | Соціальна сатира, народний гумор | Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко | "Інститутка", "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", "Свинська конституція" |
| Радянська доба | Ідеологізований гумор, сатира на "класових ворогів" | Остап Вишня, Федір Маківчук, Степан Олійник | Твори Остапа Вишні |
| Сучасність | Стендап, меми, політична сатира, чорний гумор | Вєрка Сердючка, Дядя Жора, Сергій Притула, Василь Байдак, Антон Тимошенко, Фелікс Редька | Стендап-шоу, меми про війну, політичні анекдоти |