Зв’язок сатири і гумору очевидний. Він проявляється у здатності відображати комічне як особливу оціночну категорію, завдяки якій у людини складаються уявлення про смішні, безглузді або потворні явищах життя. Будь-яка ситуація, що викликає сміх, може втратити гостроту або, навпаки, призвести до суспільного резонансу в залежності від того, в гумористичному або сатиричному ключі вона розглядається.
Сатира (від фр. satire від лат. satira, досл. «переповнене блюдо») - гостра критика окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами. Походження своє веде від давньоримської сатури.
Художні засоби сатири - гротеск, пародія, іронія в різних літературних жанрах - поезії, прозі, драматичній творчості. В Україні сатира відома з найдавніших часів у народній творчості, у літературі розвинулася з 16-17 століття, зокрема в творчості І. Вишенського й інших творах полемічної літератури. Сатиричне забарвлення мали деякі твори вертепного і шкільно-театрального репертуару, зокрема популярні в 17-18 століття інтермедії.
Сатирична графіка Вільяма Хогарта "Пивна вулиця" (1751)
Відмінність між сатирою та гумором
Зміст сатири і гумору відрізняється ступенем оцінки подій і викликає різну реакцію широкої аудиторії.
Гумор - це, перш за все, властивість, що дозволяє парадоксально сприймати дійсність, тобто бачити в типових обставинах приховані суперечності і реагувати на них зі сміхом. Однак він володіє і іншою характеристикою - естетичної. Гумор, як і дотепність, гротеск, іронія відноситься до видів комічного, які мають особливі засоби для досягнення смішного ефекту.
У літературі гумористичне трактування яких-небудь явищ дійсності засноване на прийомах перебільшення або применшення, грі слів, використанні фраз з подвійним змістом. Сценічний гумор пов’язаний з комедійними ситуаціями, знаково- смішними жестами і ситуаціями абсурду.
З цієї точки зору гумор сходить до народної сміхової культури, тісно пов’язаної з уявленнями про істинно значущі цінності і архаїчні карнавальні обряди, в яких піддавалося осміянню все, що не відповідало таким уявленням.
Однак гумор не має на меті засудити людські пороки. Його завдання - продемонструвати добродушність - глузливе ставлення до різного роду безглуздостей, викликати посмішку, принести задоволення.
Сатира відноситься до комедійного жанру, різко викривального і висміює порочні вчинки, низькі спонукання, потворні прояви соціальних конфліктів. На відміну від гумору, сатира активно використовує сміх як засіб колективної критики. Через її призму гостріше сприймаються проблеми суспільства і державної системи. Комізм у сатиричних творах набуває нового значення: він викликає сміх - заперечення, сміх - осуд і сміх - покарання.
Виражений критичний вміст сатири визначає специфіку жанрів, в яких вона використовується. Викривальний мотив стає основним у малих сатиричних формах сучасної публіцистики: байках, фейлетонах і памфлетах. Особлива роль відводиться сатирі в творах художнього стилю.
Сучасна сатира знаходить вираження не тільки в літературі та публіцистиці, а й на театральній сцені, в естрадних номерах розмовного жанру, в міському та студентському фольклорі.
Таким чином, різниця між сатирою і гумором полягає в наступному:
- Гумор є видом комічного, що не володіє оціночної функцією. Сатира різко викриває пороки і активно впливає на формування суспільної свідомості.
- Гумористичні прийоми будуються на грі слів і абсурдності ситуацій. Сатира використовує елементи гротеску і карикатурного зображення.
- Гумор найчастіше виражається в добродушно- глузливою жарту. У сатирі відбивається активна викривальна позиція, посилена гнівним сміхом.
- Гумор універсальний.
Жанри сатири в літературі
Виділяють такі жанри сатири:
- Байка - сатиричний чи гумористичний твір повчального характеру з алегоричним вмістом.
- Гумореска - невеликий за обсягом художній твір, у якому розповідається про комічну пригоду чи рису характеру людини.
- Епіграма - короткий, найчастіше у вигляді монострофи, сатиричний вірш, спрямований проте негативного суспільного явища чи конкретного носія недоліку.
- Памфлет - сатиричний, гостровикривальний твір, у якому розвінчуються суспільно небезпечні явища, розрахований на ідейне знищення об'єкту критики.
- Фейлетон - сатиричний, художньо-публіцистичний жанр, який виявляє комічну суть негативних фактів і явищ дійсності.
Сатира в українській літературі
В Україні сатира відома з найдавніших часів у народній творчості, у літературі розвинулася з 16-17 століття, зокрема в творчості І. Вишенського й інших творах полемічної літератури. Сатиричне забарвлення мали деякі твори вертепного і шкільно-театрального репертуару, зокрема популярні в 17-18 століття інтермедії. Зразками суспільно-політичної сатири 18 століття були сатирична коляда «1764 года декабря 23 дня к. P.» невідомого автора, «пасквільні стихи» ченця Києво-Печерської Лаври Ієремії, «Плач київських монахів» (1786), «Прибавок к плачу киевских монахов» (1792), приписуваний І. Некрашевичеві діалог «Замисл на попа» та інші.
Гостро сатиричний характер мала поема Тараса Шевченка «Сон» («У всякого своя доля»…), як також окремі частини його поем «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим ..», «Неофіти», його наслідування пророкам та окремі вірші: «П. С.», «Юродивий», «Я не нездужаю нівроку ..», «Во Іудеї во дні они…», «Молитва», «Гімн чернечий», «Саул». Сатиричними подекуди за своїм змістом були байки і приказки попередників і послідовників Шевченка: Л. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського й особливо «Співомовки» С. Руданського.
Видатним сатириком був Іван Франко (оповідання «Свинська конституція», поема «Лис Микита», вірші «Сідоглавому», «Хлібороб», «О. Люнатикові», «Страшний суд» та багато іншого). Провідними сатириками початку 20 століття були: Володимир Самійленко (вірші) «На печі», «Новий лад», «Патріота Іван» й інші), Олександр Олесь (збірка «Перезва», 1921), О. Маковей (збірка «Прижмуреним оком», 1923).
Особливе місце в розвитку українській сатирі посідає Остап Вишня («Усмішки», I-IV, 1928). Політично тенденційна в дусі партійних настанов була сатира гумористів і байкарів в УРСР: Дмитра Білоуса, Сергія Воскрекасенка, Д. Ключини, Олександра Ковіньки, Є. Кравченка, А. Косматенка, В. Лагоди, Федора Маківчука, Степана Олійника, П. Сліпчука та інших.
Сатирична замітка - жанр настільки популярний в нашій пресі, наскільки і невивчений. Здебільшого, досліджуючи жанри сатири і гумору, про сатиричну замітку не згадують взагалі. Починаючи роботу над сатиричною заміткою, автор повинен пам'ятати, що існує ряд способів опрацювання фактичного матеріалу, тобто власне написання творів цього жанру. Найбільш поширений з них - пародіювання твору іншого жанру, різновиду. Тут автор намагається якомога далі відійти від прямої констатації факту. Пародійна форма дає можливість широко використовувати іронію.
Другим за частотою вживання є продовження лінії міркувань негативного персонажу (зведення їх до абсурду). Використовуючи його, автор удавано переходить на позицію "героя". Тут слід подбати про збереження почуття міри, не нагромаджувати непотрібні деталі, зайві домислені ситуаціії.
Інколи автор не вдається ні до вигаданих ситуацій, ні до аналогій, ні до будь-яких інших способів надання фактові іронічного забарвлення. На допомогу йому приходить звичайне літературне оформлення фактів.
Остап Вишня - видатний український сатирик
Визначальні особливості гумору О. Вишні:
- Зв'язок з народною творчістю.
- Використання народної мови.
- Поєднання гумору і ліризму.
- Оптимізм і віра в людину.
| Критерій | Сатира | Гумор |
|---|---|---|
| Мета | Викриття та критика негативних явищ | Викликати сміх та позитивні емоції |
| Тон | Гострий, викривальний, іноді гнівний | Доброзичливий, жартівливий |
| Засоби | Гротеск, іронія, сарказм, пародія | Перебільшення, каламбур, гра слів |
| Вплив | Активний вплив на суспільну свідомість | Створення позитивного настрою |