Різдво - свято народження Ісуса - вважається одним із найбільших у році. В основі святкування християнська традиція відзначати народження Ісуса Христа. Християнство прийшло на українські землі 988 року з хрещенням Київської Русі Володимиром Великим. Різдво в Україні має безліч традицій та звичаїв, частина з яких пішла ще з дохристиянських часів. Деякі з них з'явилися з хрещенням Русі, а деякі мають язичницьке походження. З наближенням свята у селах та містах відчувається дух народного гуляння.
Різдво має безліч традицій та звичаїв, частина з яких пішла ще з дохристиянських часів. Сьогодні згадаємо головні з них: піст, Святий вечір, приготування куті, виготовлення дідуха, колядки та ворожіння. Розпочинаються різдвяні святкування зі святого вечора (цей день передує самому Різдву).
Різдвяні традиції сягають глибоко корінням в життя наших пращурів і несуть в собі сакральний та релігійний зміст. Наближається одне з найсвітліших і найвеличніших християнських свят - Різдво Христове. З його приходом і наші домівки, і наші серця наповнюються особливим теплом, світлом і радістю.
Різдво Христове 25 грудня стало державним вихідним в Україні 2017 року. З 2023 року святкування Різдва в Україні відбувається за новоюліанським календарем - 25 грудня. Тому Святий вечір випадає на 24 грудня.
Різдвяний піст (Пилипівка)
Різдвяний піст - період, коли людина очищається фізично й духовно й готується до свята народження Ісуса. Першим і важливим кроком є Різдвяний піст, який розпочинається наприкінці листопада та триває до передсвяткового вечора. Він йде 40 днів. Традиційно Різдву в Україні передує 40-денний піст: від 15 листопада по 25 грудня.
Піст триває 40 днів - його називають Малою Чотиридесятницею. Чому Малою? Тому що він має значно менше обмежень, ніж Велика Чотиридесятниця (перед Великоднем). Під час різдвяного посту не можна їсти молоко, м’ясо, яйця та похідні від них продукти.
Піст має й іншу назву - Пилипівка або Пилипівський піст. Це пов’язано з тим, що останнім днем перед постом за старим стилем (до 2023 року) був День святого апостола Пилипа. Оскільки останній день перед постом припадає на день пам'яті святого апостола Пилипа, то піст називається Пилипівкою.
Кожен, хто дотримується посту, повинен розуміти, що обряд - насамперед духовне очищення, а не фізичне. Тобто не просто “не їсти певні продукти”, а й не лихословити, не заздрити, не брехати й ще безліч різних “не”, відповідних традиційним правилам моралі.
Перші згадки про різдвяний піст трапляються ще в 4 ст. Спочатку він мав лише 7 днів, потім їх кількість збільшилася до 40. Причиною цього стало “урівнювання в правах” Різдва та Великодня: якщо Різдво настільки ж велике свято, як і Воскресіння Христове, то підготовка до нього повинна тривати стільки ж.
Під час Різдвяного посту вірянам дозволяється їсти овочі, фрукти, каші, гриби, бобові, інколи рибу. Але заборонено вживати м'ясо, яйця, молочні продукти, сир, вершкове масло.
Святий вечір
Святий вечір - урочисте християнське свято, що відзначається послідовниками східної традиції 6 січня, а послідовниками західної - 24 грудня. Вечір 24 грудня називається Святим Вечором або Святвечором. Одна з головних традицій свята - Святий Вечір із приготуванням 12 пісних страв, які символізують 12 апостолів.
За стіл на святий вечір сідали тоді, коли на небі з’являлася перша найяскравіша зірка. Сідати за різдвяний стіл необхідно з появою першої зірки, яку називають Вифлеємською. Саме вона привела мудреців до немовляти Христа.
Напередодні Різдва Христового, український народ сідає за щедрий, але пісний стіл. Одна з головних традицій святкування Різдва - Святий вечір. За традицією, господині в Україні готують 12 пісних страв - на честь 12 апостолів.
На Святвечір прийнято запалювати в будинку свічки, щоб притягнути благополуччя та успіх.
Перед тим, як святкувати Різдво, потрібно подбати про покупку подарунків. Ця традиція теж прийшла з давніх-давен. Спочатку подарунки вручалися лише дітям. Це робилося для того, аби дітлахи пов'язували приємні радощі з народженням Спасителя. Сьогодні презентами обмінюються і дорослі.
Святий вечір починається молитвою і запалюванням різдвяної свічки. У колі всієї родини, зокрема й немовлят, господар будинку благословляє вечерю.
Традиція відзначення Святого вечора бере свій початок ще з трипільської культури. Святий вечір отримав християнське значення значно пізніше - за часів правління князя Володимира у Київській Русі. До того ж Святий вечір - час, коли в кожну хату заходило світло Дажбога (бога сонця) та народжувався Коляда - нове сонце (до речі, звідси й назва “колядки”).
Наші предки вважали, що страви на Святий вечір - цілющі, тож ні в якому випадку тут не мало бути тваринних страв. До речі, християни готують 12 страв на честь 12 апостолів, а 3 тисячоліття тому (за часів трипільців) готували 12 страв на честь богині Лади, що 12 ночей створювала світ.
Традиційно його застеляють свіжим сіном або соломою, зверху насипають трохи зерна й покривають скатертиною. Важливим різдвяним обрядом на Святий вечір є оформлення столу. На почесному місці в домі повинен стояти Дідух - житній, пшеничний або вівсяний сніп, який символізує урожай та добробут, і є оберегом роду.
Сідати за святковий стіл необхідно з появою першої зірки, що символізує народження Ісуса. Святий Вечір традиційно розпочинається молитвою за здоров’я живих і упокій мертвих.
Після куті вже можна переходити до інших страв - риби, грибів, борщу, вареників, тушкованої капусти, картоплі, узвару тощо. У різних регіонах України набір страв для Святої вечері є різним, але їхня кількість залишається сталою.
В українській традиції, в цей вечір прийнято провідувати своїх батьків, хресних. Згідно з українською традицією, в цей вечір прийнято провідувати своїх батьків, хресних.
Здавна в Україні була традиція одягати на Різдво лише новий одяг, для чого напередодні свят його шили для кожного члена сім'ї.
Напередодні урочистостей готують святкові страви. Серед обов'язкових - кутя, борщ, вареники з картоплею чи капустою, пиріжки з різними начинками, грибна юшка та узвар. У дружній родині все це куховарять спільно.
За традицією, господині в Україні готують 12 пісних страв - на честь 12 апостолів. Одна з традиційних страв - кутя - готується з рису або пшениці, доповнюється родзинками, маком, горіхами та медом.
Кутя
Кутя - одна з основних страв вечері перед Різдвом. Головною різдвяною стравою є кутя - пшенична каша, змішана з родзинками, маком, медом і горіхами. На вечерю готуються виключно пісні страви, головні з-поміж них кутя (відварена пшениця чи ячмінь із медом та маком), узвар і хліби.
Кутя була обрядовою стравою: у наших предків була символом бога багатства Велеса та бога урожаю Спаса та символом померлих родичів. Вона призначалася для духів предків і ставилася на покутті - чільному місці. Українські різдвяні традиції передбачають залишення куті після святкової вечері на столі для духів померлих предків. Наш народ вірить, що в Різдво вони відвідують свій дім.
Як же виготовляли кутю? Відбирали найкращу пшеницю, обтовчували набіло й змішували з медом і маком. Варити кутю потрібно обов’язково в глиняному горщику на непочатій воді (тій, що набрана до сходу Сонця).
За традицією, кутю готують тричі. Першу - Багату - готують в переддень Різдва; другу - Щедру - у переддень Василя (у східній традиції - 14 січня; у західній - 1 січня); третю - Голодну - у переддень Водохрещі.
Дідух
Дідух ще має назви Дід, Коляда, Колядник або Корочун. Це обжинковий або зажинковий сніп, виготовлений із житніх пучків, часто переплетених, обв’язаних кольоровими стрічками або стеблиною. На почесному місці в домі повинен стояти Дідух - житній, пшеничний або вівсяний сніп, який символізує урожай та добробут, і є оберегом роду.
ДІдух - основний символ стародавнього українського Різдва, який до хати мав занести обов’язково господар. Старі люди говорили, що в дідусі живе дух поля, дух Сонця та душі пращурів, що нас оберігають.
Дідух ставили на покутті, але… не тільки на Різдво, як ми звикли вважати. Дідух також був обов ‘язковим елементом освячення новонародженої дитини та весілля. Наші предки вважали, що дідух закликає в дім родючість та добробут. У частині регіонів України заведено сніп-дідух спалювати після Щедрого вечора - мовляв, так щедрий дух дідуха відправляється на небеса.
У наших предків найбільш поширеними були культ родючості та культ предків. Дідух же є уособленням обох із них, адже дідух походить зі стародавнього обряду “ходіння дідів”, а назва його означає “прадід” / “предок”. У деяких регіонах різдвяний сніп називали “рай”.
Історики пов’язують це насамперед з тим, що рай - місце, де мешкають душі наших предків.
Колядки
Колядки - календарно-обрядові пісні, що виконувалися з традиційними обходами осель на Різдво. Вони возвеличували Бога, повідомляли благу вість - народження Божого Сина, вітали господарів з гарним урожаєм та пророкували добробут на наступний рік. Колядування - найважливіша традиція, під час якої групи дітей та молоді ходять будинками, співають різдвяні пісні (колядки), бажають господарям щастя, здоров'я та процвітання. Обов’язковою різдвяною традицією є колядування - звичай, під час якого групи колядників піснями славлять господарів.
Колядки - невід’ємна частина вертепу, традиційного різдвяного дійства. Оскільки злі сили часто хотіли завадити колядникам зробити добрі справи, останні одягали маски (щоб їх не впізнали) й брали з собою символ Різдва - восьмикутну зірку. Колядники на Різдво носять з собою велику зірку, закріплену на палиці та покриту позолоченим папером. Вона символізує Вифлеємську зірку, що вказала на народження Ісуса Христа.
У колядках часто зустрічається словосполучення “коло Свароже” - так давні слов’яни називали повний рік. У колядках часто йдеться й про те, що учасники вертепу - гості з іншого світу, які через міст або річку прийшли в дім до господаря. Однак світ цей не лихий - колядників називали “Божими слугами” або “посланцями з неба, які приходять один раз у році”.
Вважалося, що разом з вертепом в обійстя заходить сам Бог, що особливо видно в карпатських колядках. Традиційно в Україні колядують діти, дорослі парубки та дівчата (в Галичині інколи ще й ґазди).
А от починають колядувати не в усіх місцевостях одночасно. На Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір. Слобідській Україні та на Гуцульщині - в перший день Різдва, після того, як у церкві закінчиться Богослужіння. На Західному Поділлі - вранці на другий день свят.
Ворожіння на Різдво
Як святкують Різдво в Україні, молоді дівчата часто гадають. Ворожіння тривають протягом усіх Святок, починаючи зі Святого вечора і закінчуючи Хрещенням Господнім. Їм цікаво підняти завісу майбутнього та дізнатися, що приготувала доля.
Ворожінням займалися переважно дівчата. Вони ворожили на добрий врожай, погоду, багатство, а найбільше - на судженого та заміжжя.
- Ворожіння на яблуках. Після різдвяної вечері потрібно розрізати навпіл яблуко: якщо вийде зірочка правильної форми - наступний рік буде дуже щасливим.
- Ворожіння на любовне сновидіння. Дівчина їсть щось солоне й примовляє “Суджений, ряджений прийди до мене, дай води напитися”: хто прийде, той і нареченим буде.
- Ворожіння з чоботом. Потрібно в різдвяну ніч підкинути вгору чобіт: у яку сторону носаком упаде, в ту сторону й дівчина заміж вийде.
- Ворожіння на перехожих: Дівчина виходить на вулицю й питає першого зустрічного, як його звати, - так і судженого звати.
Наразі в містах рідко побачиш ці надзвичайні традиції, однак у селах їх майже завжди дотримуються. У будь-якому випадку Різдво в усіх країнах - свято, коли родини збираються разом.
Традиції святкування Різдва в різних регіонах України
Так, у гірських регіонах переддень Різдва називають Корочуном. Така назва сформувалася під впливом Угорщини. Цікавим фактом є те, що в низинних районах Закарпаття куті не варять. А роблять бобальки - кульки з тіста, які запікають, а потім ще тримають на пару. Коли вони готові, то їх посипають маком чи горішками.
На Гуцульщині (сучасні регіони Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей) Святвечір в давнину розпочинався дуже містично. Господар зі старшим сином або дружиною брали хліб, ложку меду, кутю, ладан і свічку й обходили свою домівку тричі за сонцем. Після обряду обсипали територію довкола дому маком, а біля порога клали часник і сокиру.
На Галичині (сучасні регіони Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей) перед Святим вечором у дім заносили плуг або ярмо. А в деяких районах Львівщини й досі плетуть солом’яних павуків і підвішують над входом або перед іконою. Вважалося: якщо жінка не має дітей, то вона має постояти під цими павучками.
На Поліссі (північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей) немає традиції ставити на стіл 12 страв. На Буковині (західна частина Чернівецької області) за стіл сідають дуже рано, щоб після Святого вечора діти не боялись ходити колядувати. Перед вечерею господар просить у молитві те, чого не вистачає сім’ї.
На відміну від інших регіонів, на Черкащині та Київщині кутю на покуть відносили жінки. Після цього обряду хазяйка дому підходила до своїх діток і трохи скубала їх за чубчики із словами «Чуб-чуб». Кутю в східній частині України варять з рису. На півдні України досі збереглася традиція відносити святу вечерю своїм хрещеним. Зазвичай у кошику несуть трохи куті, калачі, цукерки.
Зміна дати святкування Різдва
Святкування Різдва 7 січня (що відповідає 25 грудня за старим юліанським календарем) характерне для XX та XXI ст. З початком російсько-української війни у 2014 році та після того, коли 2017 року Різдво Христове - 25 грудня за григоріанським календарем стало державним вихідним в Україні, питання щодо перенесення святкування на 25 грудня неодноразово піднімається щороку, аби всі християни України святкували Різдво в один день разом з більшістю християн світу.
18 жовтня 2022 року Православна церква України дозволила святкувати Різдво 25 грудня за новоюліанським календарем. 2023 року ПЦУ перейшла на новоюліанський календар, за яким це свято вшановують 25 грудня, а не 7 січня. Хоча кожна українська парафія має право самостійно обрати, коли святкувати.
З 2023 року святкування Різдва в Україні відбувається за новоюліанським календарем - 25 грудня. Тому Святий вечір випадає на 24 грудня.