«Дизель Шоу», популярное украинское юмористическое шоу, не раз оказывалось в центре скандалов, связанных с языковыми проблемами, плагиатом и содержанием номеров. Эти инциденты вызвали широкое обсуждение в обществе, затронув вопросы самоиронии, границ юмора и культурного влияния.
Языковой вопрос в "Дизель Шоу"
Одним из первых скандалов, связанных с "Дизель Шоу", стал номер "Проблеми української мови". Позже появился номер "Проблеми українського радіо", а затем можно было предположить, что "Дизель Шоу" снимет номер о языковых квотах под названием "Проблемы украинского телевидения".
По случайному стечению обстоятельств, общаясь с пресс-службой "Дизель Студио", стало известно, что ребята сняли для "Дизель Шоу" новый номер - "Проблеми українського радіо". Не сложно догадаться, что сюжет подсказали наши события - введение языковых квот на радио (премьера на ICTV 17 марта). А до этого, как мы помним, у "дизелей" появился чудесный номер под названием "Проблеми української мови". Он, по мнению, зрителей, является одним из самых смешных и актуальных среди их юморного репертуара. В нем Егор Крутоголов, Евгений Гашенко и Олег Иваница предстают в образах ведущего и гостей программы "Від джерел до джерел". Можно предположить, что новый номер о языковых квотах под названием "Проблемы украинского телевидения" - не за горами.
Обвинения в плагиате
Некоторые номера "Дизель Шоу" вызвали обвинения в плагиате. В частности, один из новогодних номеров оказался очень похожим на выступления 2012 года КВН команды "Станция Спортивная" из Москвы. В роликах заметны не только идентичные костюмы на юмористах, но и сам сюжет номера очень похож.
Под видео с концерта "Дизель шоу" разгорелись настоящие баталии:
- "Мне показалось или вы украли номер у финалистов КВН 2011 года? Полностью сплагиатили весь номер!"
- "Ого, действительно очень похоже"
- "Это уже не первый их плагиат"
- "Ахаха как так вышло?"
- "Обязательно было стырить идею у россиян?"
- "Новый год - новый плагиат"
- "Блин..."
На обвинения в плагиате под комментариями украинцев никакой реакции и ответа от "Дизель шоу" нет. Кроме того, не поступало никаких официальных заявлений от представителей "Дизель шоу".
Скандальные номера и реакция общества
После нескольких свежих скандалов вокруг номеров "Кварталу 95" и "Дизель Шоу" в соцсетях возникло большое обсуждение того, что такое самоирония, существуют ли границы допустимого в юморе и почему шутки традиции КВН на "горячие темы" не несут терапевтического эффекта, а усиливают иншування и раскол внутри страны.
Тижнем раніше за "Квартал 95" у скандал потрапили гумористи з "Дизель Шоу" - вони показали неоднозначний номер про українську родину на тимчасово окупованих територіях. Життя сім'ї виглядає абсолютно нормальним, вони можуть огризатися російським військовим і обирати, чи отримувати російський паспорт: актор Євген Гашенко, що грає роль чоловіка, говорить, що піде за паспортом окупантів, "тільки якщо у нас туалетний папір закінчиться".
Оглядачка "Детектора медіа" Марина Крижня слушно зауважує, що "Дизель Шоу" подає історію з отриманням російського паспорта так, наче в українців є якийсь вибір. "Чим це погано? Це створює враження, що українці, які отримали російський паспорт, самі того бажали. Насправді ж це метод упокорення. Пенсіонерам без російського паспорта відмовляють у пенсії - єдиному джерелі доходу. Українців можуть кинути на підвал, відмовити в медичному обслуговуванні чи навіть убити", - пише журналістка.
Окрім цього, коли в номері з'являються росіяни-окупанти, їх показують як тупих п'яничок, а згодом ще й показують їх геями, висміюючи це.
В ответ на скандал, который разгорелся после номера, "Дизель Шоу" назвали своих критиков, которые считали такие шутки неуместными, "ботами и хейтерами", а акторка Виктория Булитко в своих сториз начала публично булити журналистку та блогерку, которые критиковали выступ.
В частности, комики показали, как украинцы празднуют праздники на оккупированных россиянами территориях. В "Дизель Шоу" изобразили украинскую семью, которую сыграли Евгений Гашенко и Виктория Булитко. Действо начинается с того, что "муж" смотрит телевизор, где транслируют пропагандистские новости. Тем временем к нему подходит "жена" и призывает это выключить: "Смотри, потому что промоют тебе мозг и будешь как зомби. Потом еще пойдешь российский паспорт получать". Также "жена" попросила не показывать пропаганду "сыну", на что получила ответ: "Да он вообще думает, что это мультики".
"Семья" сразу начинает думать, что это пришли оккупанты, мол, "напились и ищут водку": "Снова эти чм*бики пришли деньги на водку просить". "Муж" открыл дверь. Оказалось, что это был "Святой Николай". Он начал рассказывать "семье", что они свободные люди, несмотря на оккупацию: "Пока вы на территории Украины, вы все - свободные люди. Я 70 лет при советском союзе был в оккупации, ничего, все проходит".
Юмористы их изобразили бестолковыми алкоголиками, которые едва разговаривают и ходят. Пока "семья" пряталась, с ними разговаривал "Святой Николай". Он заставил их разговаривать на украинском, петь украинские песни, отдать все награбленное и извиняться. Более того, "оккупантов" в конце сценки даже изобразили гомосексуалами.
В связи с этим, пользователи сети возмущались:
- "После чего я просыпаюсь и мне пару минут надо, чтобы понять, что я не там. Люди, которые там остались, буквально в плену у себя дома", - написал пользователь.
- "Тем временем у зрителей может сложиться ложное впечатление о немощности захватчиков."
- "Люди на оккупированных территориях ежедневно страдают от репрессий и преступлений, которые совершают оккупанты. Почему это до сих пор пускают в эфир", - возмутились пользователи.
Критика и обвинения в адрес "Дизель Шоу"
Критики "Дизель Шоу" закидають їм пропаганду антивакцинаторства, гомофобію, регулярні жарти про хитрих євреїв, ромів-крадіїв, приниження кримців і кримських татар, заклеювання рота дружинам, колосальну кількість номерів про секс-працівниць та рекламу алкоголю у виконанні дітей.
Примітив чи самоіронія?
Часто примітивна розв’язка жарту смішна вже через те, наскільки вона руйнує очікування власне примітивністю. Існує окремий клас анекдотів із немилосердно та непотрібно довгим сетапом (тілом жарту) і вкрай тупим панчлайном (власне комічним елементом).
Буфонада - теж примітивний гумор, а саме буфонадні персонажі часто стають найбільш культовими, від Тома і Джеррі до Містера Біна. Зрештою, українській культурі хороший примітивний гумор не чужий. "Маски-шоу", скажімо, виключно на травестії з буфонадою і було збудоване, на костюмах та фізичному гуморі, пов'язаному з невдачами і стражданнями - але гіпертрофованими настільки, що від них легко відмежуватися.
Важливіша не складність жарту, а вкладені сенси, тобто те, над чим саме сміємося, що або хто є об'єктом жарту. Тому різні жарти на ту саму тему сприймаються по-різному.
На жаль, типовий українець у гумористичних проєктах зазвичай був шароварним, тому самоіронією це дійсно складно назвати, бо я не можу уявити, що цих персонажів виписували люди у блискучих шароварах і у віночках з пластиковими квітами на голові. Зараз вже нібито для багатьох стало зрозуміло, що такі "типові українці" - це моветон, але лишаються штампи з регіонального розподілу, що ми бачимо у скетчі "Кварталу", наприклад.
Іронія потребує критичного погляду на критикований предмет. Для цього предмет треба розуміти. "Квартал" і "Дизель" іронію загалом не практикують, бо вона практично несумісна з примітивом. Винятком буде пародійна функція: примітив підміняє щось складне: як-от шоу Даян Морґан в образі Філомени Канк, що представляє серйозні документальні теми через примітивізацію предмету.
Розпізнавання іронії вимагає інтелектуального зусилля, власне на противагу буфонаді чи тому, що ми тут назвали "примітивним" гумором. Іронію як інструмент примітиву геніально використовує, скажімо, Едґар По у своїх ґротесках, на кшталт "Диявола на дзвіниці" чи "Герцога Де Л'Омлета". Це загалом трошки інший тип гумору, ніж дозволяє ігровий сценічний.
Але тут є ще важливіший момент - традиція жартів. "Кварал" і "Дизель" не намагаються творити нову комедійну дійсність, вони оперують знаними шаблонами. Сміх, який вони провокують, є сміхом від впізнавання. Впізнавання чого? Заготовлених висміюваних стереотипів. Загалом політичний та соціальний гумор, як і політична та соціальна сатира (бо саме з цими темами команди працюють), мав би виконувати критичну функцію, не просто заграючи, а полемізуючи з проблемами і викликами суспільства. Натомість "Квартал" і "Дизель" беруть заготовлені раніше стереотипи, демонструють їх публіці для впізнавання, після чого кладуть назад. Жодного пропрацювання цих тем, скільки я бачив їхніх шоу (значно більше, ніж хотів би), в обох студій немає і не було.
Радянська і пострадянська традиції в гуморі - чи існує вона? Радянська традиція у гуморі - це жартувати про дискриміновані верстви населення, про тих, хто не є носіями привілеїв суспільства, яким воно було на той час. Усе це проглядається на рівні анекдотів, які могли бути ксенофобними (про людей так званої неслов'янської зовнішності). Вони могли будуватися на соціальній диференціації - про селян, які зазвичай були дурні на противагу містянам, і тому подібне. Ми зараз готуємо до друку другу частину антології "Культурна експансія", де один із текстів якраз детально аналізує феномен радянського КВК, що фактично ліг в основу пострадянського гумору загалом.
Та самих типових рис не так багато:
- Контрольована політичність. Радянський і особливо російський гумор не цілком аполітичний, проте його контакт із політичними темами вкрай контрольований. Існують "безпечні" теми, з яких дозволено сміятися до певної міри, проте не існує того, що дозволено висміювати і деконструювати. Радянський гумор є просто одним із вертикальних сервісів державної влади.
- Статичність. Оскільки теми діляться на "безпечні" та "небезпечні", гумор дуже повільно реагує на зміни, якщо реагує взагалі. Що не отримує "держзамовлення на висміювання" чи не є попереднім сміховим багажем, те часто не буде відображено взагалі. Не тому що з цього не сміятимуться чи тому що про це смішно не пожартуєш. А просто тому що така кон'юнктура. А ще за жарти на заборонені теми може дуже боляче прилетіти. В Україні, до речі, теж. Просто в нас прилітає від звичайних людей через емоційну глухоту і знецінення досвіду. В Росії прилітає від владної групи, котра не може послабити контроль над обговоренням себе. І цю різницю також треба мати на увазі, коли ми критикуємо певний номер чи навіть вимагаємо закрити певне шоу.
- Ксенофобія. Взагалі вона випливає з неминучої стереотипізації, але тут важливо, що традиція багатьох "класичних" жартів - радянська. А ксенофобний сміх з іншого, який у нас маскують словами про "іронію", був інструментом знецінення колонізованих спільнот, замовчуванням і витісненням їхнього колективного досвіду і, зрештою, ідентичності, в царину смішного. Хоч жодна спільнота не є комічною сама по собі, багато спільнот у номерах "Кварталу" і "Дизеля" продовжують трактувати як сміховинні саме через їхню ідентичність. Пригадайте анекдот про чукчу. А тепер пригадайте, як насправді називається народ, який росіяни прозвали чукчами. Або що-небудь про цей народ, крім відомого з анекдотів? Навіть якщо ви знаєте правильні відповіді на ці запитання - найпевніше, ви дізнались їх куди пізніше за негативні стереотипи. Такі були для всіх: анекдоти "про грузинів", "про молдаван" і безліч інших були і багато де залишаються окремими жанрами, фіксуючи негативні упередження і заважаючи створювати горизонтальні зв'язки між спільнотами. Це створює потребу делегувати навіть локальні спроби порозуміння метрополії, котра нібито єдина може спільноти примирити. Тому доцільно запитати: які наслідки того, що ми застосовуємо до себе гумор, первісно покликаний не просто зневажати нас, але послідовно заступати і приховувати нашу самопрезентацію?
Гумор "Кварталу" і "Дизель Шоу" надзвичайно великою мірою, якщо не переважно, є продовженням російського імперіалізму та культурної експансії. Я не думаю, що ми маємо у всьому звинувачувати радянську окупацію. Люди, які пишуть і виконують сценки у "Кварталі" і "Дизелі", більшість свого життя (якщо не все) живуть у незалежній Україні. Тому ми не можемо сказати, що їхня творчість повністю витікає з радянської традиції. Вони мали час і всі ресурси, щоб працювати на якість. Але обрали працювати на кількість.
Часто пост-КВНну традицію порівнюють зі стендапом, вказуючи на те, що це "різні техніки бою". Якщо пост-КВНну традицію ми розглядаємо як різні комедійні проєкти, де ставлять скетчі на задану тему і відіграють їх - то це геть далеке від стендапу. Стендап-комедія - це запаковування свого досвіду, бачення і життя у гумористичний монолог, який може наштовхнути глядача на рефлексію і роздуми. Гумористична складова - єдине, що їх поєднує. КВН - це колективна творчість, де автентичність і правдивість матеріалу не дуже важливі. Виконавці та автори можуть бути абсолютно різними людьми. Стендап - це індивідуальна творчість, де автор сам і розповідає свій матеріал. Тут автентичність і правдивість мають надзвичайну важливість. Стендап-коміки говорять про свій досвід або свої роздуми. Так, там може бути певна доля вигадки або абсурду. Але все починається з власного переживання. Важливою теж є актуальність: що відбувається у світі, що бентежить суспільство. Стендап у б...