Карикатура відігравала важливу роль у політичній боротьбі та пропаганді протягом багатьох десятиліть. Особливо це стало помітно під час Другої світової війни, коли сатиричні зображення використовувалися для висміювання ворогів, підняття бойового духу та мобілізації населення. Однією з головних мішеней для карикатуристів був Адольф Гітлер та його нацистський режим.
Ще задовго до війни, відколи 1933 року до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер, "фашистам" і "коричневій чумі" присвятили понад 200 карикатур. Особливим поштовхом стала громадянська війна в Іспанії. У "Крокодилі" розмістили три десятки малюнків на цю тему.
СРСР, що від перших днів свого існування перебував у перманентному стані "обложеної фортеці", бачив політичний плакат і карикатуру чи не найефективнішими інструментами пропаганди. В одній методичці було наголошено: "Чи на листівках, чи на плакатах, чи на луб’яних картинках газетних шпальт карикатура завжди чітко демонструє той чи інший політичний момент навіть для тих, хто найменше обізнаний з подіями дня". Художники прославляли щасливе радянське життя, таврували капіталістів і націоналістів. Їхня творчість перебувала під пильним оком відповідних структур.
Теми карикатур для всесоюзних газет "Правда" й "Известия" спускали "згори". Їх ретельно обговорювали на засіданнях редколегії, відтак обирали виконавця. Готовий малюнок знову обговорювали, повертали на доопрацювання, врешті затверджували й публікували. Цей процес міг тривати до двох тижнів. Визначну роль відігравала цензура, яка й вирішувала, чи тиражуватимуть ту чи іншу роботу. Флагманом серед сатиричних видань країни був журнал "Крокодил", наклад якого сягав 150 тисяч примірників.
Однак після підписання пакту Молотова-Ріббентропа в зовнішній політиці СРСР усе різко змінилося. Вчорашні вороги стали друзями. На гумор про нацистів наклали табу. Про війну, що розгорталася у західній частині Європи, практично не згадували. Провідними сюжетами стали "поразка" Польщі та "визвольний похід" Червоної армії, трохи пізніше - радянсько-фінська війна.
Німеччина та СРСР підписали 23 серпня 1939 року пакт Молотова - Ріббентропа, до якого додавався секретний протокол про розмежування сфер інтересів і зон окупації в Європі. У карикатурах це зображувалось як шлюб лідерів двох держав-агресорів - Гітлера та Сталіна.
У 1940 році Сталін окупував Латвію, Литву та Естонію, змусивши їх увійти до складу СРСР під загрозою зброї. Восени 1939 року СРСР вторгся до Фінляндії, розраховуючи на швидку перемогу, але зазнав величезних втрат. Улітку 1941 року Німеччина для СРСР перетворилась із союзника на ворога. На радянських карикатурах Гітлера почали порівнювати з Наполеоном, як і німецького імператора Вільгельма ІІ під час Першої світової війни.
Після успіхів Німеччини у Західній Європі та на Східному фронті Британія та США були змушені об’єднатися з Радянським Союзом, щоб разом здолати Гітлера.
Карикатура могла стати безпосереднім учасником бою. Шаржі на Гітлера роботи художника Ігоря Кириленка прибивали до дерев’яного щита й виставляли в поле зору нацистів. Ворог відкривав вогонь по малюнках, завдяки чому визначали його розташування і вогневі засоби. Кириленко згадував: "Після бою до мене підійшов один з бійців і сказав, що мої малюнки загинули геройською смертю і будуть поховані з почестями.
Сатиричні карти ще використовували як спадок від попередньої світової війни, хоча вони вже були не настільки розповсюджені.
Ще однією однією популярною мішенню для карикатуристів був головний нацистський пропагандист Йозеф Геббельс.
Під час Другої світової у світ політичної карикатури нарешті почали прориватися жінки. Першою і найвідомішою стала американка Енн Мерген.
Німецькі карикатуристи під час Другої світової, зі свого боку, глузували з СРСР і союзників.
Німецька карикатура має давні традиції і потужні школи. Прихід до влади нацистів поставив мистецтво в жорсткі рамки. Художники мусили полишити роботу або ж адаптуватися до вимог режиму. Найпопулярнішими газетами були тижневики Das Reich, який заснував головний пропагандист Третього Райху Йозеф Геббельс, і Das Schwarze Korps, що видавала СС.
Основа візуальної нацистської пропаганди - культивування ненависти до євреїв. Одним із головних просувачів антисемітських візуалізацій був Юліус Штрайхер, головний редактор тижневика Der Stürmer. Образи горбатих євреїв із гачкуватими носами, величезними вухами та губами, виряченими очима, волохатими тілами та кривими ногами, що створив карикатурист цього видання Філіпп Руппрехт, збирали в каталоги й передавали художникам як зразки.
Щоб наповнити інформаційний простір окупованої території України, Міністерство пропаганди Райху і структурний підрозділ "Вінета" заздалегідь підготували візуальний матеріал: листівки, плакати, карикатури. До роботи залучали й місцевих художників, даючи їм за взірець зображення з німецьких видань і каталогів. Українцям, які тільки-но вирвалися з більшовицьких лабетів, виконувати ці замовлення було нескладно - два авторитарні режими мали, на диво, схожу естетику та підхід до графічного дизайну.
Американські митці до Другої світової війни нічого не знали про таку форму обмеження творчости, як цензура. Тож могли вільно доносити власні ідеї масам. Одним із найяскравіших художників того періоду можна вважати Джо Саймона. На початку 1941-го, майже за рік до того, як США долучилися до війни, Саймон і його колега Джек Кірбі створили комікс про супергероя Капітана Америку. Вперше в історії цього жанру антагоністом став живий лідер держави - Адольф Гітлер. На обкладинці першого випуску Капітан Америка в костюмі із зірок і смуг завдав фюреру потужного удару в щелепу.
Комікс викликав резонанс, симпатики нацистів погрожували авторам розправою, пригадуючи їхнє єврейське походження. Проте тираж активно розкуповували, читачі чекали нових випусків. Міський голова Нью-Йорка Фіорелло Ла Ґуардія пообіцяв захищати творців коміксу усіма наявними засобами. Це стало сигналом для інших художників, які до цього старалися оминати тему війни у Європі. Джеррі Сіґел і Джо Шустер для журналу Look намалювали двосторінковий комікс "Як би Супермен закінчив війну". Супермен захопив у полон Гітлера і Сталіна та привів в офіс Ліги Націй, де їх визнали винними в "найбільшому злочині сучасної історії - неспровокованій агресії проти беззахисних країн". Після нападу Японії на Перл-Гарбор антагоністами коміксів стали дегуманізовані японці.
Не гребував візуальною пропагандою й український національно-визвольний рух, що мусив одночасно боротися проти двох потужних тоталітарних режимів. Попри обмежені можливості, підпільники видавали багато листівок, брошур, газет. Технологія виготовлення і тиражування цих видань була підпорядкована суворим законам конспірації. Їх ілюстрували малюнками, створеними від руки за допомогою деревориту чи трафаретів. Одним із найякісніших сатиричних видань УПА був журнал "Український Перець", який мав стати альтернативою радянському "Перцю". Найпродуктивнішим художником українського підпілля був Ніл Хасевич - "Зот". Професійним карикатуристом - референт пропаганди Буковинського проводу Онуфрій Перун - "Сян". Для журналу "Лісовик" карикатури створював Володимир Шагало - "Вігор Хорват". Газету Коломийського окружного осередку пропаганди оформлював Степан Радиш - "Сизий".
У 1943 році стався перелом на ключових фронтах на користь антигітлерівської коаліції, а в 1944 році відкрили другий фронт у Західній Європі, після цього поразка Німеччини стала майже неминучою. Під час Другої світової вперше і поки що востаннє застосували ядерну зброю - американці скинули атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі. Після Другої світової СРСР швидко посварився зі своїми союзниками і перетворився на головну загрозу для Заходу. Загроза для світу з боку кремля лишається й сьогодні. І боротися з нею знову допомагають карикатури-меми.
В Старой Руссе відновили три зображення з типографських пластин. Вони були підготовлені і надруковані в знищеній типографії газети "Отвага". Пластину "Эрзац-Главком Гитлер" пошуковці відкопали під час розвідувального виїзду в квітні 2025 року на місце розташування редакції.
Відновили зображення в майстерні художника Миколи Локотькова, повідомляє "Поисковое движение России" на своїй сторінці в соцмережі. Ці пластини і частина типографського обладнання газети "Отвага" виявили члени Новгородської обласної громадської організації "Поисковая экспедиция "Долина" памяти Н.И. Орлова". Їх знайшли в Новгородському районі.
Два зображення встигли надрукувати в номерах газети "Отвага", вони збереглися і підписані Євгеном Вучетичем. Третю пластину - "Эрзац-Главком Гитлер" учасники загону "Шкраб" відкопали нещодавно, під час розвідувального виїзду в квітні 2025 року на місце розташування редакції. А вона розташовувалася в п'яти кілометрах на захід від села Мясной Бор.
Як припускають пошуковці, і третє зображення також належало Євгену Вучетичу.
Євген Вікторович Вучетич - радянський скульптор, монументаліст. Народився 28 грудня 1908 року в Єкатеринославі. З самого раннього дитинства у нього проявилося художнє дарування. Учився в Ростовській художній школі, в Ленінградському інституті пролетарських образотворчих мистецтв (з 1932 року - це Інститут живопису, скульптури і архітектури). З 1937 року - учасник у художніх виставках, отримав Золоту медаль Всесвітньої художньо-промислової виставки в Парижі. В газеті "Отвага" був фронтовим художником. Його відомі роботи - пам'ятник-ансамбль "Воїну-визволителю" в Трептов-парку в Берліні, Меморіальний ансамбль героям Сталінградської битви на Мамаєвому кургані у Волгограді та інші.
У червні 1942 року, коли 2-а Ударна армія намагалася вийти з німецького оточення, радянське командування наказало знищити типографію газети "Отвага", друкованого органу армії. Обладнання було розкидано і розламано, щоб його неможливо було відновити і воно не дісталося ворогові. Останній номер газети вийшов 23 червня 1942 року.