У часи найтяжчих випробувань українці завжди знаходили силу в гуморі. Як писала Леся Українка, «Щоб не плакать, я сміялась». Ця фраза стала своєрідним гаслом українського народу, який протягом своєї історії пережив численні трагедії, але зумів зберегти ідентичність та оптимізм.

Коли стрес і боляче, останнє, про що думаєш, - як би оце підібрати правильне слово. «Або ти замикаєшся, або ти жартуєш», - одна з перших фраз на початку стрічки «Нам своє робить» режисера Костянтина Кляцкіна. Задля його створення команда DocNoteFilms наприкінці минулого року виїхала на фронт, аби дослідити дуже специфічний культурний шар - військовий гумор.

Період повномасштабного вторгнення спричинив справжній прорив української мемотворчості. Війна сформувала специфічний гумор, що народжується зі спільного болю, - він гострий, злободенний і близький кожному з нас. Меми відображають реальні події та реальних людей - настільки насиченою стала дійсність.

Зрештою, меми часів війни - не лише про сміх. Вони втілюють ідеї опору, життєстійкості та сміливості у протистоянні обставинам. Іронічний та суперечливий, гумор українців став яскравою рисою національної ідентичності.

Для українців жарти стали інструментом, який допомагає оптимістично осмислювати песимістичну дійсність. Страшні часи породжують і нових народних героїв, які стають персонажами життєствердних мемів. На початку війни Віталій Кім із його коронним привітанням "Доброго вечора, ми з України" став справжнім антистресом для українців.

Українці сміливо (та цілком справедливо) дозволяють собі зловтішатися над невдачами ворога. Затоплення крейсера "Москва" та операція "Павутина" породили чимало гумористичного контенту. Інколи наші жарти балансують на межі дозволеного та порушують табу: меми про загиблих росіян - яскраве тому підтвердження.

Якщо гумор береже психіку у кризових ситуаціях, цінність жартів для сучасних українців - очевидна. Гумор здатен не лише захистити нашу психіку, а й принести конкретну користь. Про це свідчить, зокрема, онлайн-феномен NAFO (North Atlantic Fella Organization). Меми із собакою шіба-іну, що з'явилися у 2022 році, були покликані боротися з російською пропагандою та дезінформацією. Утім, NAFO - не просто колекція смішних картинок. Це ціла віртуальна спільнота, яка активно збирає гроші для української армії. Ще у 2023-му NAFO змогли передати нашим військовим майже 173 тис.

Сучасний український гумор безперечно стане частиною нашої культурної спадщини.

Український гумор під час війни

Гумор як зброя: Історичний контекст

Знищувати ворога гумором - не винахід України. Колись цю зброю використовували США і СРСР під час Другої світової війни.

Висміювання противника стало розповсюдженим прийомом під час Другої світової війни. Крім того, що це принижувало ворога і підіймало бойовий дух військ, це також використовували в освітніх цілях, наприклад, для навчання навичкам поводження зі зброєю.

В Радянському Союзі теж випустили декілька радіопередач і анімаційних фільмів, що використовувались як пропаганда проти ворога. Але вони були не такі популярні серед населення, не мали сатиричної основи і впізнаваних персонажів. Зусилля радянських митців були зосереджені на створенні плакатів і карикатур на фашистів і нацистів. Тут найчастіше висміювали зовнішність Гітлера і його манеру розмовляти.

Сучасні меми про росіян

Нова війна в Європі знову змусила згадати про важливість "гумористичної зброї" і її візуальну силу. Українці доволі швидко до неї призвичаїлись і опанували головний елемент сучасного інтернет-фолькльору - меми. Зазвичай це картинка з короткою фразою чи простим малюнком, яка висміює подію чи персонажа, використовуючи відомі і поширені символи. Такий гумор доволі жорсткий або навіть "чорний".

До прикладу, після початку вторгнення в українському сегменті фейсбуку і телеграму почали ширитися меми про знищення російської техніки, зокрема, крейсера "Москва", приховування РФ втрат серед військових і крадіжок ними побутової техніки.

Героями українського інтернет-епосу стали безпілотники Байрактар і ракетні комплекси Джавелін, а фраза прикордонників "Русский корабль иди нах..", сказана загарбникам на острові Зміїний, взагалі стала народною.

Перевага такого гумору в його доступності. Будь-який користувач в інтернеті, що має почуття гумору і елементарні навички володіння фотошопом, може за пару хвилин зробити вдалий мем. А потім з почуттям виконаного обов'язку і з задоволенням спостерігати, як його творчість набирає лайки і шери від аудиторії.

Багато картинок також про "бавовну" або ж "хлопок" (на російському телебаченні замість слова "вибух" вживають слово "хлопок") в обстріляному Бєлгороді та про дует російського і білоруського президентів.

Популярні в української інтернет-аудиторії меми про російського солдата Чмоню і хвалькуватого керівника Чечні Рамзана Кадирова.

В українців, каже Михайло, все завжди було добре з політичним гумором, а зараз він просто переформатувався у військовий. "Гумор і сміх - це психологічна розрядка. Тобто поржав і далі своє робиш. Ну, крім того, це, звичайно, приниження ворога. Страх перед ним зменшується, коли з нього смієшся", - зазначає гуморист.

Стендап в бомбосховищі

Першовідкривач такого екстремального стендапу - Фелікс Редька, худий невисокий хлопець в круглих окулярах, який жартує над війною, російськими військовими і над своїм батьком, що в цей час воює з ворогом. Саме ця тема найбільше заходить публіці, каже він.

Глядачі найкраще реагують, коли їм зі сцени розказують щось особисте і унікальне. А мені начебто б і мало бути важко про це розповідати, але я пояснюю це собі таким чином, що так влаштований комедійний погляд на світ. Тобто ти всі свої труднощі сприймаєш з гумором. Це, мабуть, захисна реакція психіки - сміятися з важких питань", - вказує Фелікс.

За півтора місяця його стендап набрав на YouTube більше 500 тисяч переглядів, що є дуже високим результатом для вітчизняних гумористів. Вслід за Феліксом Редькою вони теж почали активно виступати в бомбосховищах і фактично зробили це фішкою українського сучасного стендапу.

Майже ніхто з них не висловив публічного засудження російської агресії проти України. Деякі, наприклад, популярний комік Нурлан Сабуров, намагалися пояснити своє мовчання страхом за свою родину в РФ, але зробили тільки гірше.

Він просить не переоцінювати важливість "гумористичного фронту" в часи війни, але і не нехтувати ним.

"У нас не так багато приводів, щоб просто посміятись в цей важкий час", - вже серйозно додає гуморист.

Складна тема для жартів

Після початку війни все змінилося, каже він. Перші тижні стендапер взагалі не розумів, чи є сенс продовжувати займатись цим. Тимошенко викладав окремі жарти в своїх соцмережах і лише, коли побачив схвальні відгуки підписників, то зрозумів, що запит на гумор під час війни у суспільства є.

Комік визнає, що сильно редагує свій матеріал перед виходом на сцену. Особливо це стосується жартів про українських військових. За необачний жарт на цю тему нещодавно довелося публічно вибачатись українському стендаперу Олегу Грюндіку. Він пожартував під час концерту, що багатомільйонні виплати за загиблих військових ЗСУ їх родини зможуть витратити лише на книги, кінотеатри і спортзали. Це натяк на подібні обмеження при виплатах за вакцинацію від коронавірусу.

Антон Тимошенко каже, що жарт його колеги і справді недоречний, його не треба було казати зі сцени. Сам він намагається такий контент фільтрувати.

Відповідно, стендапер намагається не ризикувати і, як він сам каже, працювати більше по "антиросійській темі", тобто висміювати недолугість громадян РФ. Жарти про ворога завжди викликають сміх аудиторії.

"Коли ти смієшся з ворога, це набагато краще ніж боятись його", - резюмує він.

Антон Тимошенко жартує на сцені київського бомбосховища в квітні 2022 року і відразу вибачається перед глядачами: "жорсткі часи - жорсткі жарти".

Військовий гумор: Специфічний погляд

Навіть правила, котрих дотримуються вільні медіа, навряд дозволять буквально цитувати більшість озвучених героями фільму жартів. Справа не в рясній ненормативній лексиці. До вживання матюків, зокрема у форматі прямого цитування, не звик хіба дуже невеликий прошарок споживачів різного медіапродукту.

Під словом «цивільний» мається на увазі не статус, а світоглядна віддаленість, відстороненість від війни. Яку виправдовують втомою, хоча втомлюватися нема від чого - ці люди не воювали, не воюють, війну не приймають навіть усупереч щоденним тривогам і новинам про чергових загиблих.

Задіяні у фільмі військові під гумором розуміють також ситуації, які не завжди виглядали смішними в довоєнному чи невоєнному житті. І тим більше не є такими в умовах постійних інтенсивних бойових дій. Але тут знову працює контекст.

Бійці виводять з-під обстрілів перелякану корову, аж тут навперейми їм біжить обурена бабуся-хазяйка. Чим вводить бійців у шоковий стан - як, чому бабця не виїхала, звідки вона взагалі тут узялася, така бойова. Або ось інша історія, розказана з усмішкою. Про побратима, який втратив орієнтир, заморився шукати своїх і по рації передав, що загубився. Тепер хай його шукають.

«Багато гумору останнім часом навколо хвороб, зокрема - тромбів», - оповідає один із військових медиків на стабілізаційному пункті. Й одразу ілюструє прикладом: вручали нагороди пораненим, одному чомусь не вистачило, і йому тут же придумали спецвідзнаку «Золотий тромб». «Повний кавалер, - сміються лікарі. - Скільки вен затрамбовано, стільки й відзнак». І тут же починають реготати з власних жартів, не стримуючи себе. Хоча, погодьтеся, таке вигадають не всякі творці літературного, кіно- або телевізійного чорного гумору.

Але військовий гумор тут насправді не суто чорний, до якого звикли глядачі стрічок Квентіна Тарантіно, Гая Річі або фанати британського фільму «Смерть на похоронах». «Бійці постійно чують наш гумор, постійно ох**вають, але ніхто ще зауважень не робив», - кажуть майстри військового гумору. Але відразу додають: не жартують про те, що може реально когось образити. Війна - для циніків або ж робить із залучених циніків. Проте навіть пропечені циніки відчувають межу.

І в цьому місці є потреба наголосити на темі, котра в наш вимогливий до толерантності час із її захисниками конфліктує. Я переконаний: у запропонованих зразках військового гумору пильні громадські активісти неодмінно знайдуть щонайменше приклади сексизму. Під подібним кутом зору за бажання можна розглянути й класику воєнної, точніше - антивоєнної сатиричної прози. Насамперед - «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека та «Пастка 22» Джозефа Геллера. Не уникнуть подібної «експертизи» і військові комедії. Передусім оскароносний «Військово-польовий шпиталь» із нещодавно померлим Дональдом Сазерлендом у головній ролі та однойменний серіал, теж пошанований багатьма професійними преміями.

Сказане вище - спроба пояснити, що військовий гумор, народжений під гуркіт канонади, в окопах, у стабпунктах та операційних під стогін поранених, повинен мати імунітет від подібних звинувачень. Адже він є реакцією - без перебільшення! - живого організму на постійні стреси, щоденний ризик скалічитись або загинути, абсурд ситуації, в якій перебувають бійці та цивільні. Тому військовий гумор, зразки якого демонструє стрічка «Нам своє робить», слід сприймати як творчість, кардинально протилежну сумнозвісним скетчам «Кварталу». У першому випадку - захисна реакція військових.

Гумор як ознака ідентичності

Гумор допомагає нам триматися там, де, здавалося б, все безнадійно, але ні! Якщо можемо подивитися на все з іронією, якщо можемо посміятися і з наших ворогів, і з самих себе, це допомагає нам під час війни.

Це підтверджує, що гумор для українців - складова ознака ідентичності. Адже першим фіксованим згадкам про українські жарти понад тисячу років.

А за часів союзу українські жарти жорстко фільтрувалися.

Тож не дивно, що початок великої війни Україна зустріла нескінченною кількістю мемів та жартів. А український стендап отримав новий поштовх для розвитку.

Ми нація виживальників, - впевнена психологиня Наталія Зарецька. - А гумор - це та зброя, яка залишається навіть тоді, коли іншу зброю відібрали. Якщо ти зберігаєш свою здатність жартувати, ти вищий за ворога. Це те, що зараз демонструє не просто українська армія - весь український народ.

Меми як зброя в інформаційній війні

Мемна війна (memetic warfare) - насправді форма інформаційної та психологічної війни, яка передбачає поширення мемів у соціальних мережах для досягнення стратегічних цілей - маніпуляцій настроями населення. Меми мають ряд характеристик, які роблять їх ефективною зброєю інформаційної війни: швидке поширення, емоційний вплив, простота сприйняття та адаптивність.

Яскравим прикладом використання гумору як форми опору є історія художника Сергія Захарова, відомого під псевдонімом Мурзілка. У 2014 році в окупованому Донецьку він розклеював карикатури на ватажків бойовиків. За цю сміливу акцію Захаров поплатився півторамісячним ув'язненням «на підвалі».

Іншим яскравим прикладом використання гумору як зброї є творчість художника-графіка Максима Паленка. З початку повномасштабного вторгнення він створює серію антивоєнних плакатів та мемів.

Гумор відіграє важливу роль у подоланні стресу та травматичного досвіду - перевірено українським досвідом. Психологи відзначають, що сміх допомагає знизити рівень тривоги, покращити настрій та зміцнити соціальні зв'язки, фактично через «свої» жарти відбувається об'єднання «своїх». Спільний сміх над мемами та жартами створює відчуття єдності й солідарності серед українців. Це допомагає подолати почуття ізоляції та безпорадності.

Деякі меми та жарти, народжені під час війни, стають новими національними символами, які відображають сучасний український досвід та цінності: бавовна, напрямок руху російського корабля, «Доброго вечора, ми з України» - привітання, яке стало символом українського опору. З'явилися і меми-персонажі, й ситуативні меми: Пес Патрон, «Чмоня», Конотопська відьма чи бабуся із насінням та українські фермери, що вкрали російські танки. Вони допомагають створити спільну мову, яка об'єднує українців як всередині країни, так і за її межами.

Та й не лише українців: українські меми та жарти, пов'язані з війною, набули популярності й за межами країни. У цьому контексті слова Лесі Українки «Щоб не плакать, я сміялась», які дали назву секції виставки про меми Перемоги набувають нового, глибшого змісту. Вони стають не просто поетичною метафорою, а життєвим кредо цілого народу, який відшліфовує почуття гумору через трагічні переживання, загрози і втрати.