Протягом свого історичного розвитку український народ переживав безліч трагічних і драматичних періодів. Та, незважаючи на це, він ніколи не впадав у відчай, "не плакав", а перемагав, знаходив у собі внутрішні сили виживати й творити добро.
Мені здається, що неабияку роль у цьому відіграло, передусім, надзвичайне вміння українців жартувати, сміятися. Тому, на мою думку, саме веселу вдачу варто вважати однією з головних рис українського національного характеру, яка допомагала й допомагає йому не впадати в гріх розпуки й сліз (а буття нашого народу ой як часто давало приводи для цього!).
Наш люд умів і вміє працювати з радістю, відпочивати з дружнім сміхом, перемагати будь-які злигодні життя з усмішкою на вустах. Життєдайне джерело сміху ніколи не пересихало в серцях українців, свідченням чому - як багата гумористична спадщина усної народної творчості, так, наприклад, і той факт, що нова українська література, започаткована І. Котляревським, не була втрачена. Традиція, започаткована І. Котляревським, не була втрачена. Кожен український письменник так чи інакше звертався до гумористичних жанрів.
Наприклад, XIX століття позначене появою творів Г. Квітки - Основ'яненка, С. Руданського, JI. Глібова, І. Франка та багатьох інших, у яких митцям удавалося відобразити засобами гумору й сатири найрізноманітніші сторони буття українського народу. Письменникам навіть не треба було вигадувати якихось смішних історій: навкруги завжди творилися комічні, інколи через сльози, ситуації й лунав сміх, породжений ними. У такий спосіб основним завданням митців ставало збирання цих історій і перенесення їх на папір.
Саме тому люди, читаючи "Салдацький патрет" чи "Конотопську відьму" Г. Квітки або байки JI. Глібова, завжди впізнавали в персонажах цих творів чи то свого сусіда, чи односельця, чи й самих себе. І незабаром літературні твори починали побутувати між людьми як народні. Саме така доля, скажімо, "Перемовок світових" С. Добру спадщину XIX століття перейняло й розвинуло століття XX.
І хоча це сторіччя на сьогодні вважають однією з найжорстокіших сторінок в історії людства, однак і в цей час український народ і його митці не припиняли сміятися. Правда, жарти інколи вписувалися кров'ю й стражданнями в історію нашої культури. Як відомо, початок творчого шляху Павла Губенка припав на час розквіту української культури - на 20-30-і роки XX століття. Митець був свідком творення якісно нової української літератури, знався й товаришував із М. Хвильовим, І. Сенченком та ін. Проте незабаром владна рука сталінізму почала винищувати культурну еліту українського народу. У жорстокі лабети репресійної машини потрапив і Остап Вишня. Істинно кажуть: сміх і тиранія - речі несумісні.
Десять років... десять важких і жорстоких років без права на жарт - такий вердикт виніс суд письменнику. Проте не зламався, не підкорився митець! Вийшовши на волю, він знайшов у собі сили для творчості й доброго сміху, бо це була справжня людська, українська сутність Павла Губенка. Треба сміятися, щоб не заплакати! Перу Остапа Вишні належать багато гумористичних творів. Їхня тематика надзвичайно різноманітна: від побрехеньок мисливців до соціальних негараздів, від дитячих смішинок до державно значущих та історичних подій, від творів - інвектив про втрати урожаїв до творів - закликів про потребу збереження природи тощо.
Як відомо з біографії письменника, він був завзятим мисливцем. Свої спостереження над процесом полювання, над людьми, які полюбляють полювання, свої думки з приводу мистецтва під назвою "мисливство" митець висловив у циклі невеликих оповідань, давши їм загальну назву "Мисливські усмішки". Переказати ці усмішки майже неможливо. Їх треба тільки читати, бо ті ситуації, ті художні засоби - від гіперболи до охудожненого суржику. - творять неймовірну за гумористичним зарядом картину, насолода від сприйняття якої надзвичайна.
Проте не лише задля насолоди читачів писав ці історії Остап Вишня. У канву творів уплетено багато глибоких думок про любов до природи, про екологію людської душі, про людську долю тощо. Насиченістю комічного характеризується й усмішка Остапа Вишні "Зенітка". Письменник не вигадує цієї історії. Розповідь ведеться від імені старого діда (який і сам точно не пам'ятає, скільки йому років) про його "військові" вправляння під час війни з німецько-фашистськими окупантами: виявляється, дідусь примудрився вбити аж трьох ворогів, замість зброї використавши прості вила - трійчатку.
З переляку німцям здалося, що то стріляла зенітка, що й породило історію про те, ніби в діда є та славетна зброя. Самоіронія діда щодо свого "подвигу" не применшує значущості того, що він спромігся зробити у свої старечі роки. Навпаки, на її тлі стає більш виразним погляд на війну з ворогами українського народу як на справу всіх і кожного, як на справу, якою не варто вихвалятися, а яку слід лише робити в міру своїх сил і можливостей.
Іронізуючи над справжнім подвигом, дід набагато серйозніше дивиться на свої "бойові будні", проведені в протистоянні з нині покійною своєю жінкою. Уроки стратегії й тактики, які вона колись йому давала, вимагали набагато більше хоробрості й вигадки. А ті харцизи - німці... тьху!.. Оповідаючи про сімейні битви, дід досить часто використовує військову лексику, яка, потрапивши в непритаманне їй мовленнєве оточення, уже сама по собі звучить комічно. А в читача створюється враження, що дійсно - таки війна з бабою - річ значно складніша, ніж війна з фашистами.
Хоча кожен, хто пережив війну, прекрасно розумів, що це лише бравада, внутрішня необхідність людини сміятися смерті в обличчя, сльозам наперекір. Говорячи цим жестом: не боюсь тебе, смерте!..
Вести мову про твори Остапа Вишні й багатьох інших митців, про тематику й засоби виразності цих творів можна безкінечно, як нескінченно можна знаходити в жартах усе глибші й глибші думки, мудрі й перевірені часом істини. Мабуть, то найвища майстерність, якою володіли як митці - гумористи, так і наш народ у цілому, - у малому висловити безкінечне, у смішному сказати вічне, глибоке й мудре вкласти в пустунку - жарт, щоб нерозумні люди - діти, сміючись, "вкушали" правду й набирали наснаги протистояти часто жорстокому й несправедливому життю. Тож воістину: треба сміятися, щоб не плакати!
Павло Глазовий - справжній український «сміхотерапевт» ХХ-го століття. Його твори запалюють радістю і юні, й дорослі серця, підбадьорюють у найскладніші хвилини безнадії. Творчість Павла Глазового - гірка й прекрасна водночас правда про нас самих. Його буцімто невибагливі на «естетський» слух гуморески роблять людей веселішими, відкритішими, добрішими та оптимістичнішими.
Павло Глазовий
Олекса Петрович Стороженко походив із старовинного козацького роду, був хоробрим офіцером і мудрим чиновником. Служба кидала його по різних куточках України. Але всюду він збирав народні бувальщини, оповіді, казки. Закоханість письменника у минуле нашого народу, в його побут, а також талант зробили, врешті, чудовий сплав.
Творчість знаного письменника, популярного гумориста і сатирика Євгена Михайловича Дударя - явище в сучасній українській літературі. Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) - видатний український письменник, широко знаний у нашій країні та за рубежем, - увійшов в літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору. Митець самобутній і неповторний, він формувався й зростав на грунті народного життя.
Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу». Леонід Глібов. «Щука». Алегоричний зміст байки. Степан Руданський. «Добре торгувалось». Співомовка - невеликий за обсягом сюжетний вірш гумористично сатиричного змісту.
Ознаки співомовок:
- Опис якогось одного комічного або трагікомічного випадку;
- Стисле зображення події, динамічний розвиток;
- Несподівана розв’язка;
- Одна-дві дійові особи;
- Завершення твору гострим, дотепним висловом.
Гумореска- невеликі віршовані або прозові твори з комічним, жартівливим сюжетом.Інверсія- це порушення загальноприйнятої граматичної послідовності мови; перестановка частин фрази, яка надає їй особливої виразності.
Степан Руданський. «Запорожці у короля», «Торбин брат». Павло Глазовий Зірка Мензатюк. «Ангел Золоте Волосся» (скорочено). Таємничі, веселі й незвичайні події у фантастичному творі.Зірка Мензатюк. «Ангел Золоте Волосся». Порушення питань моралі, дружби, добра, любові, толерантного ставлення до інших.
Зірка Мензатюк. «Ангел Золоте Волосся»