Українська література багата на талановитих гумористів та сатириків, чиї твори змушують нас сміятися, замислюватися над важливими проблемами та переосмислювати своє буття.
Прозова гумореска в українській літературі має давні традиції, і нинішні письменники можуть орієнтуватися на гідні літературні взірці у своїх пошуках. Властивий людині потяг до гумору, до жартів, до веселих розповідей вгамовував не один класик української літератури. Приказки, влучні слівця, дотепні сюжети - ось зброя кожного гумориста. Не всякий прозаїк може скласти вірша, а кожен поет спроможеться написати щось у прозі.
Остап Вишня - майстер сатири та гумору
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) - видатний український письменник, широко знаний у нашій країні та за рубежем, - увійшов в літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору. Митець самобутній і неповторний, він формувався й зростав на грунті народного життя. Остап Вишня зі всією щирістю говорив про високе покликання письменника і про вірність митця правді, про любов і повагу до людини.
Письменник поетичної вдачі, глибокий лірик, щиро залюблений у красу народного життя, народної мови, в неповторне духовне обличчя простих людей, в щедру красоту природи. Тому і сповнені теплом та поезією твори Остапа Вишні про сучасників, тому він так щедро, людяно, поетично оспівував природу, - і виступаючи проти всіляких недругів, губителів її краси, й оспівуючи її живий, багатий на земні радощі світ.
А гуморески Остапа Вишні перечитує не одне покоління українців. Ось один з прикладів його творчості:
"Захотіли жаби мати собі царя й звернулися з цим проханням до бога. А той, щоб відчепитися, показав на сухого пня, що стирчав із болота, сердито буркнув:- Ось вам і цар.Врадувались жаби, обступили його: квакають, кумкають, аж луна йде... Та пень пнем і є.Знову жаби до бога із скаргою:Нащо нам такий цар, коли ми лазим по ньому, а він оВ не до нього.
Павло Глазовий - сміхотерапевт української літератури
Павло Глазовий - найулюбленіший український «сміхотерапевт» останнього півстоліття. Його твори запалюють радістю і юні, й дорослі серця, підбадьорюють у найскладніші хвилини безнадії. Творчість Павла Глазового - гірка й прекрасна водночас правда про нас самих. Його буцімто невибагливі на «естетський» слух гуморески роблять людей веселішими, відкритішими, добрішими та оптимістичнішими.
Ось приклад його гуморески:
"Татко розгадує кросворд, замислюється і питає сина:- Синку, чи ти не знаєш, часом, назву пташки, сім букв?- Татку, чому ти мучишся? Погуглі!!!Татко схиляється над кросвордом, водить олівцем по клітинках...- Точно! Підходить!!!"
Гуморески Павла Глазового входили до репертуару народних артистів України Андрія Сови, Анатолія Паламаренка, Валентина Дуклера, Анатолія Литвинова, Ніни Крюкової, Володимира Калашникова та багатьох інших майстрів сміху. Поет, який любив веселий здоровий сміх, був щасливий від того, що пише простим людям. Але від того він не лише не губив щирої народної любові, а навіть став ще за життя легендою. Вже багато років читачі різних поколінь із захопленням читають гуморески Павла Глазового, кожний знаходячи у його творчості щось своє. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво донесені до людей в гумористичній формі допомогають їм переосмислити своє буття.
Степан Олійник - майстер сатиричного слова
Степан Олійник народився 21 березня (3 квітня) 1908 року в селі Пасицели (нині Балтського району Одеської області) в селянській родині. Дитинство провів в селі Левадівка (Миколаївського району Одеської області). З 1929 року співпрацював в газетах, журналах. З січня 1946 року був постійним співробітником українського журналу сатири і гумору «Перець». Член КПРС з 1952 року. Депутат Верховної Ради СРСР 6-7 скликань (1964-1970). Помер 11 січня 1982 року.
Здавалося б, поетів-сатириків у нас не так і мало. Та голос Дмитра Білоуса серед них не губиться. Передусім впадає у вічі те, що автор не прагне римувати ходячі анекдоти, поширені кумедні оповідання, не силкується викликати сміх вульгаризмами. Коли сукупно прочитати його вірші, перед очима постає ціла галерея непривабливих суб’єктів з промовистими прізвищами - Шарахкало, Шкуренко, Рваченко, Круть, Потакайло, Патякало, Говоруха, Слимак, Цупович, П’явка, Лакуза, Лопух тощо. Звісно, прізвища - не самоціль, а один із засобів у досить багатому арсеналі письменника.
Так, Дмитро Білоус любить гру слів, філологічні повороти, схильний, сказати б, до інтелектуального, вишуканого гумору. Самі лише назви його творів несуть у собі сконденсовану проблемність, свідчать про вибагливу, копітку роботу над словом - «Відповідальний переляк», «Лука лукавий», «Слимакові принципи», «Визнаний графоман», «Як Руданського скоротили по штату», «Трясця в тресті», «Полювання з макогоном…»
Його вигадливі рими можна використовувати у підручникові з поетики. Не можна не сказати і про схильність поета до лаконізму, лапідарності. Дмитро Білоус, здавалось би, вже знайшов у літературі своє амплуа поета-сатирика. Можна було б зосередитися в цьому жанровому струмені і нарощувати, досвід, уміння, майстерність.
Ребро Петро Павлович (* 19 травня 1932, c. Білоцерківка Запорізької області - 22 березня 2014, м. Поет. Автор збірок ліричних і сатиричних поезій “Заспів” (1955), “Вітер з Дніпра” (1957), “Проти шерсті” (1958), “Родичі сонця” (1961), “Проміння серця” (1962), “Перо під ребро” (1963), “Гірке причастя” (1964), “Людяність” (1965), “Запорізька веселка”, “Заячі вуса” (1967), “Вогнярі” (1971), “Порохівниця” (1972), “Могорич” (1974), “Криця” (1975), “Листи до земляків” (1976), “Гаряча прокатка”, “Побратимство” (1979); драматичної поеми “Заграва над Хортицею” (1980); книжок нарисів і віршів “У сусідів по планеті” (1960), документальних повістей “Грім над Запоріжжям”, “Ніжна сталь” (1969); літературознавчого дослідження “Над синім Дніпром - Буревісник” (О. М.
Приклади гуморесок про школу та навчання
Веселі віршики про навчаня:
- "Грамотій"
- "Песик вчився рахувати" (О. Савченко-Гнатюк)
- "Хлопчик Вітя" (Г. Малик)
- "Як шершень вірш писав" (А. Вольський, переклад Б. Чалого)
- "Не відкладай" М. Щербак
- "Вчаться читати" (В. Переяславець)
- "Хто що пише?", "Що разом?" (П.
Ось декілька гуморесок, що ілюструють шкільне життя:
"Про синочка"
- Що з тобою, мій синочку?
- На деньок у мене попросив Марат.
- А чого це раптом?
- Каже, напрокат. Учиться він класно, на «чотири» й «п’ять».
"В школі"
Батько дивиться у зошит.
- Двійка, двійка… Стид і страм!
- А Івасик-першокласник перед ним стоїть, як туз.
- А чого,- пита,- боятись? Я тобі не боягуз.
"Про Аркашу"
- Скільки татко твій за місяць грошей заробляє?
- Вісімдесят карбованців,- відповів Аркаша.
- А як ділить між собою їх родина ваша?
Учителька похитала сумно головою.
- Ой, голубчику Аркашо, лишенько з тобою. Не чотириста, а сорок, ти сказав дурницю. Арифметики не знаєш, ставлю одиницю.
- То ви якраз не знаєте, який наш папаша.
- А ти, тату, в школі вчився?
- Учився, Сергійку. Був одержав двійку?