Гео́рг Вільге́льм Фрі́дріх Ге́гель (нім. Georg Wilhelm Friedrich Hegel, 27 серпня 1770 - 14 листопада 1831) - німецький філософ XIX століття, який створив систематичну теорію діалектики.
Її центральне поняття - розвиток - характеристика діяльності світового духу, його надрухи в царині чистої думки у висхідному ряду чимраз конкретніших категорій.
Ранні роки та освіта
Гегель народився в родині фінансового чиновника. У віці семи років він пішов у Штутгартську гімназію, де виявив здібності до давніх мов та історії. 1788 року після закінчення гімназії Гегель вступив до Тюбінгенської богословської семінарії. Тут він потоваришував із Фрідріхом Вільгельмом Шеллінгом і поетом Фрідріхом Гельдерліном. У студентські роки Гегель захоплювався Французькою революцією. У ці роки він навіть посадив разом із Шеллінгом «дерево свободи». 1793 року Гегелю присуджено ступінь магістра філософії.
Початок академічної кар'єри
Того самого року він завершив навчання в інституті, після чого працював домашнім учителем у Берні та Франкфурті. Одержавши спадок, Гегель зміг розпочати академічну кар'єру. З 1801 року він став викладачем Єнського університету. Гегель співпрацював з Шеллінгом у виданні «Критичного філософського журналу». Того самого 1801 року він захистив дисертацію «Про орбіти планет».
Розвиток філософської системи
Гегель багато працював над створенням власної системи, пробуючи діаметрально різні підходи до її обґрунтування. 1807 року він опублікував «Феноменологію духу», першу зі своїх значних робіт. Залишивши Єну, Гегель (за допомогою свого друга Ф. І. Нітгаммера) влаштувався редактором «Бамберзької газети» в Баварії. Незважаючи на помірний характер публікацій, газету незабаром закрито з цензурних міркувань. З 1808 до 1816 років Гегель - директор гімназії в Нюрнберзі. 1816 року Гегель повернувся до університетського викладання. До 1818 року він працював у Гайдельберзі, а з 1818 по 1831 рік - у Берліні.
1817 року Гегель опублікував перший варіант «Енциклопедії філософських наук», що складається з «Науки логіки» (так званої, «Малої логіки», на відміну від «Великої логіки» 1812 - 1815 років), «Філософії природи» і «Філософії духу» (за життя Гегеля «Енциклопедію» двічі перевидано - у 1827 і 1833 роках).
Останні роки життя
У Берліні Гегель став «офіційним філософом», хоча й не в усьому поділяв політику прусської влади. Він опублікував «Філософію права» (1820 рік, на титулі - 1821), вів активну лекційну діяльність, писав рецензії, готував нові видання своїх робіт. У неділю 14 листопада 1831 року перед обідом йому раптом стало погано. Лікарі нічого не змогли вдіяти, і до вечора Гегеля не стало. Причиною назвали холеру. Дружина пережила його на 24 роки. Їй довелося опікуватися синами, які осиротіли ще підлітками.
Особистість та захоплення
Гегель був дуже незвичайною людиною. Важко підбираючи слова при розмові на повсякденні теми, він цікаво розмірковував про складні речі. Міркуючи, він міг годинами стояти на місці, не звертаючи уваги на те, що відбувається. Через неуважність він міг не помітити черевиків, що залишилися в багнюці й гуляти далі босоніж. Заразом він був «душею компанії» і любив жіноче товариство. Міщанська скнарість поєднувалась у ньому з широтою душі, обережність - з авантюризмом. Гегелеві лекції збирали до двох сотень студентів. Хоча Гегель і читав лекції майже без папірця, слухати його все одно було важко. Більшість ходили не слухати філософа, а подивитися на нього.
Вплив та критика
Одначе ніде його не буде «пошановано» так, як у Радянському Союзі. Мало не всі його твори дозволено до друку й їх вивчали в університетах СРСР. Одначе Гегель потрапив під гостре перо Карла Маркса. Той побачив у його творах «кінець німецької класичної філософії», а Володимир Ленін, читаючи в Гегеля пояснення Бога, на берегах книжки напише: «Бога шкода! Сволота ідеалістична!». Приблизно такі самі коментарі лунатимуть у радянських вишах упродовж сімдесяти років. Доповнюватиме їх зауваження К.
Діалектика Гегеля
Гегель створив систематичну теорію діалектики, центральними поняттями якої є теза, антитеза та синтез. Гегель вважає, що антитеза перебуває в тезі, бо обидва поняття співвідносяться до чогось вищого, спільного. В стані синтезу противаги між тезою та антитезою нейтралізуються. Для Гегеля діалектика є не тільки методом мислення, але й формою, в якій розвивається все буття. Буття складається з багатьох протилежностей. Протилежності - рушійна сила, а рух - передумова існування, наприклад, потреба людської істоти. Констатація переходу від кількісних змін до якісних. Розвиток відбувається як заперечення заперечення (неґація неґації).
Приклад діалектики панування та кріпацтва, можливо, надихнув Маркса. Теза свідомості поєднується із антитезою іншої свідомості. Обидві об'єднуються в битві, в якій ідеться про визнання. Синтеза - самосвідомість, проте, хазяїн та слуга залишаються. Слуга сильніший пізніше, оскільки він є ближчим до природи. «Опрацьовуючи» природу, він стає хазяїном над нею та над своєю служницькою натурою. Він може досягти справжньої свободи, якщо повстане проти свого хазяїна. Синтезою цієї діалектики є свобода.
Що світова історія походить із абсолютного духу, який є вільним, то розвиток подій можна пов'язати зі свободою. Однак Гегель саме хотів створити діалектичну логіку, яка перевершує Аристотелеву. Весь світовий процес, згідно з Гегелем, є саморозвитком світового духа. Ідеалізм Гегеля є філософією становлення. Абсолютне - результат розвитку. Воно є, зрештою, тим, чим воно дійсно є. Завданням філософії - саморозвиток духу, споглядати, думаючи. При цьому не тільки філософ розпізнає світовий дух у своєму розвитку, але і світовий дух є тим, хто думає у філософі. Кожна філософія часу показує стан розвитку світового духу. Завданням філософів - обрамувати її час у думках.
Структура філософії Гегеля
- Філософія логіки: логіка діє не тільки для мислення, але й для буття. Логіка - зображення Бога в своїй вічній істоті перед створення природи та скінченного духу.
- Філософія природи: дух відчужується в матерії.
- Філософія духу: дух повертається до самого себе, але вже знаходиться на вищому рівні.
Суб'єктивний дух
Дух починає переходити із стану антитези в стан синтези. В окремій людині дух починає усвідомлювати самого себе. «Людина знає про Бога в тому сенсі, що Бог в людині знає про самого себе».
Об'єктивний дух
Царство об'єктивного духу - право, мораль і «моральність» - родина, громадянське суспільство, держава, а також (політична) історія людства, в якій розвиваються всі ці інституції. Отже, філософія історії Гегеля - додаток до вчення про об'єктивний дух. Мистецтво, релігія і філософія є формами, в яких існує абсолютний дух.
Історія як саморозвиток об'єктивного духу
Історія - саморозвиток об'єктивного духу. В першу чергу, це політична історія, а не мистецтво, релігія чи філософія. Сенс та цінність буття окремої людини полягає тільки в її підлеглості історичній силі, особливо державі. Світовий дух діє через окрему людину, часто проти цілей та спрямувань останньої. Існує «хитрість розуму», яка діє так, щоб окрема людина в кожній стадії розвитку вчиняла історично правильне. Індивіди, народи, епохи - необхідні стадії переходу у великому світо-історичному процесі.
Світова історія є кінцевим пунктом, який в нейтралізованому сенсі є водночас початком. Історія здійснила у визначений час історично необхідне та розумне. «Все що є розумним, є реальним, все що є реальним, є розумним.» Коли Гегелю вказували на нерозумність та погане у світі, він казав, що ці речі не мають реальності, вони є тільки явищами.
Політичні погляди
Здійснення демократичних вимог мислилося Гегелем у вигляді компромісу зі становим ладом, у рамках конституційної монархії. Християнсько-германська спільнота, де в принципі всі вільні (недарма, його, гегелівська, філософія виникла в Німеччині).
Цитати Гегеля
"Якщо істина абстрактна, то вона - не істина."
"Словесне мистецтво стосовно як його змісту, так і способу його викладу, має незмірно більше поле, ніж у всіх інших мистецтв."
"Людина, яку ще ніщо не дивує, живе в стані тупості."
"Ні Гомер, Софокл тощо, ні Данте, Аріосто чи Шекспір не можуть знову з'явитися в наш час."
Вплив філософії Гегеля на політичну думку
Своєрідним вчасним і важливим внеском Гегеля була спроба поєднати доктрину природного права з політичною філософією та реалістичним розумінням політичної історії. Його критика індивідуалізму і його відкидання природних прав були викроєні під політичний досвід Німеччини. Вплив Гегеля позначився на розвитку сучасної національної державності. Для Гегеля держава є еманація Світового Духу, і тому вона є по-справжньому божественною. Ця точка зору хибна в двох відношеннях: по-перше, вона ігнорує той факт, що індивідуальні пристрасті є просто примхливими, якщо вони не підпорядковані установленням держави.
| Твір | Рік публікації | Основна тема |
|---|---|---|
| Феноменологія духу | 1807 | Розвиток свідомості |
| Наука логіки | 1812-1816 | Діалектичний метод |
| Енциклопедія філософських наук | 1817 | Систематизація філософських знань |
| Філософія права | 1820 | Держава і суспільство |