Галицький футбол має багату та славну історію, яка бере свій початок ще в XIX столітті. Саме тут, у Львові, 14 липня 1894 року зіграли перший футбольний матч. З того часу гра на теренах нинішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей розвивалася і набула популярності.
На початку ХХ ст. у Львові організовуються перші на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, українські спортивні товариства. Так, невдовзі у Львові українське юнацтво, яке навчалося у польських гімназіях об’єдналося в український спортовий кружок «Дніпро». Українські спортові осередки (кружки, а згодом клуби) з’явилися при українських гімназіях у низці інших міст і містечок краю: «Сянова Чайка» - в Перемишлі; «Поділля» - в Тернополі; «Січ» - у Стрию.
Згідно спогадів Степана Шаха, проф. Вчорашні гімназисти, спортовці УСК та «Дніпра», ставши студентами Львівського університету чи політехніки, здебільшого таку можливість втрачали. Намагаючись допомогти у вирішенні цієї проблеми випускникам Академічної гімназії, професор Іван Боберський порадив їм створити окреме спортивне товариство для українських студентів вищих шкіл Львова. Стараннями Івана Боберського (після численних обговорень і консультацій) та його учнів 22 вересня 1911 р. у залі товариства «Сокіл-Батько» відбулися збори студентської молоді, на яких було ухвалено рішення заснувати спортивне товариство.
15 жовтня 1911 року, через три тижні після першого установчого зібрання, «Україна» провела перший поєдинок. На стадіоні «Сокола-Батька» команда новоствореного товариства поступилася УСК з рахунком 1:2. Відновили змагання футболісти “України” лише в травні 1912 року матчем проти того ж “УСК”. Пояснюється це тим, що футбол тоді не був надто популярним видом спорту серед глядачів, значить і не було потреби проводити футбольні матчі раніше за складних погодніх умов. Та й самі футбольні матчі проводились нечасто. Бувало, згадують дослідники галицького футболу, “Україна” була змушена переносити час і місце змагань на прохання різних товариств, що влаштовували розмаїті заходи (фестини, зібрання, тощо) та просили “не робити конкуренції”.
З відомих нам на сьогодні трьох матчів “України”, які команда провела в 1913-му році, окремо вирізняються дві нічиї з “Гасмонеєю” (2:2), а також поразка від львівської “Поґоні” (1:3), яка тоді, зауважте, стала бронзовим призером чемпіонату Галичини. У тому ж році “Україна” вступила до австрійського союзу копаного м’яча. На той момент футбольна федерація Галичини налічувала чотири команди вищого класу (“Поґонь”, “Чарні”, “Вісла” і “Краковія”) і двадцять команд класу “Б”.
28 червня 1914 у Львові почався Шевченковий здвиг, що зібрав сотні змагунів зі всієї Галичини та Буковини. До програми здвигу входили й футбольні змагання. «Україна» перемогла «Поділля» (Тернопіль) - 4:1 і «Сянову Чайку» (Перемишль) - 4:0, але фінал з львівським УСК не відбувся, оскільки в другій половині дня після звістки про вбивство Франца Фердинанда, намісника престолу Австро-Угорської імперії, всі змагання припинено.
Після Першої світової війни спортове товариство «Україна» відновило діяльність аж 1921 року, спочатку діяли тільки секції футболу та легкої атлетики. Свій останній матч до початку Другої світової війни команда розіграла 28 серпня 1939 року, перемігши 4:0 РКС (Львів). У вересні 1939 року західну Україну зайняли радянські війська й комуністи ліквідували всі товариства, у тому числі і спортивні. У радянських в’язницях і таборах загинули футболісти «України»: воротар Петро Гнура, Богдан Кузьма і лівий крайній Євстахій Тихоліз. Деяких гравців товариства запрошували провідні клуби СРСР.
У 1942 клуб відновлено, того ж року він став чемпіоном Галичини. Під час німецької окупації 1942-1944 років брав участь у чемпіонаті Галичини. 20 листопада 1949 року в Монреалі колишні члени СТУ створили однойменне товариство, чиїм завдання стало сприяння розвиткові різних видів спорту серед української еміграції та діаспори Канади. Це товариство позиціонує себе як окреме від галицької “України” про це свідчить зокрема урочисте відзначення 50-річчя товариства у 1999 році. 1979 року футбольна команда товариства здобула кубок Футбольної федерації Квебеку, а 1999 року клуб пройшов до першої групи ліги “Конкордія”.
«Коли говорити про найбільш популярний у нас спорт, то їм однозначно є футбол, - писала газета «Краківські вісті» у грудні 1942 року. - І до війни, і тепер, є у нас в кожному місті і містечку футбольні команди. На перший погляд, здається неможливим, що «король спорту» - футбол міг активно розвиватися в один із найтрагічніших періодів української історії, коли нацистська військова машина нищила все і вся на своєму шляху. Але, як засвідчують документи і тодішня преса, - це факт. Футбол напередодні війни практично у всіх реґіонах України переживав серйозний підйом і був шалено популярним. А головне - була створена належна інфраструктура, що відкривала перспективи розвитку цього виду спорту. Все це давало можливість при певному бажанні відродити футбольні змагання і в період німецької окупації.
Відновленню спорту в Галичині в роки окупації сприяла діяльність Українського Центрального Комітету (УЦК). У його межах створили безпосередню управлінську структуру «Відділ опіки над молоддю та родиною», одним із завдань якого був контроль над відновленням і популяризацією спорту в реґіоні. Йому підпорядковувався Референтура тіловиховання, що містилася у Львові на вулиці Пекарській, 1. Абсолютна більшість футбольних матчів 1941 року в Галичині носили виключно товариський характер. Зазвичай, грали по два поєдинки в суботу та неділю.
Величезний інтерес у цей період викликала серія серпнево-вересневих протистоянь найбільш титулованих команд (дружин) реґіону - «Сяну» (Перемишль) та львівської «України». Прагнення обох колективів довести свою перевагу над опонентом призвело до того, що статус товариських вони втратили практично з першої зустрічі. Іноді щоб охолодити запал гравців у двобої доводилося втручатися поліції. Так, у ході п'ятого матчу (14 вересня 1941 року) між гравцями дружин спалахнув конфлікт, що призвів до розриву всіляких відносин між клубами. Після закінчення поєдинку спортивний оглядач під псевдонімом Р.Ло-ович в одній з місцевих газет написав: «„Україна” зазіхнула на перемогу з великим рахунком (за перші 10 хв. львів'яни забили два м'ячі), але тут суддя своє робить. Його рішення викликали протести гравців „України” і глядачів... Більш того, дійшло до конфлікту, на полі і після… Конфлікт після гри був настільки серйозним, що змушена була втрутитися поліція.
Вдалося ЛКМ організувати восени 1941 року й офіційні змагання. В кінці вересня було ухвалено провести турнір на першість Львова. Брати участь у турнірі виявили бажання 5 місцевих команд: «Україна», «Степ», «Запоріжжя», «Гарбарня», Український спортивний студентський клуб (УССК). Чемпіоном міста стала «Україна».
Найцікавіший проект спортивні функціонери Галичини реалізували 1943 року, організувавши українську футбольну ліґу - Першість Краю. Згідно з реґламентом, футбольна ліґа ділилася на дві групи «А» і «Б». За звання кращого колективу боролися 8 команд: три львівські («Україна», «Гарбарня», УССК), а також «Скала» (Стрий), «Сян» (Перемишль), «Дністер» (Самбір), «Черник» (Станіславів ), «Довбуш» (Коломия). Стартувала першість 11 квітня 1943, а закінчилося 3 жовтня. Чемпіонат проходив за схемою весна-осінь у два кола.
Місцеві любителі і фахівці футболу перед стартом практично одноголосно ставили на перемогу «України» як найбільш титулованою команди Галичини. Але футбол тим і цікавий, що непередбачуваний. Чемпіоном стала стрийська «Скала», а «Україна» зайняла друге місце. Бронзові медалі виграли футболісти «Сяну». Успіх команди зі Стрия був не випадковим, як зазначав журналіст газети «Краківські вісті» Осип Новицький. «Стрийська „Скала” у цьому році довела свою „гусарську спритність”, яку не показала жодна команда чемпіонату: перемігши львівську „Україну”, що до цього часу була вчителем і майстром всіх колективів Галичини, - писав він на шпальтах газети.
Фінансування спорту в період окупації було найгострішим питанням. Якісь кошти на це виділяв УЦК, але їх не вистачало. Тому команди практично перебували на самозабезпеченні, заробляючи переважно продажем квитків на свої матчі. Причому суми виручених у такий спосіб грошей повинні були ділити навпіл зі своїми суперниками, також оплачувати їх проїзд і роботу рефері. Ще одним джерелом фінансування були пожертви від аматорів спорту і місцевих підприємців.
Нападник «України» Олександр Скоцень щодо цього зазначав: «Ні на яке фінансове датування не доводилося сподіватися. Вся робота спиралася лише на допомогу й підтримку тільки народних мас».
Власне, завдяки цим здобуткам у першому національному чемпіонаті України в 1992-му галицьких колективів теж було вельми багато. Тільки в елітному ешелоні виступали тернопільська «Нива», львівські «Карпати» та івано-франківське «Прикарпаття». Стрийська «Скала», чортківський «Кристал» і дрогобицька «Галичина» грали у першій лізі. З часом, особливо з появою перехідної ліги команд із Галичини ставало більше.
Розглянемо історію деяких галицьких футбольних клубів:
ФК «Карпати» Львів
У 1990-ті колектив за сприяння Георгія Кірпи фінансувався Львівською залізницею в спілці з обласною владою. А в 2001-му клуб викупив найбільший олігарх Галичини Петро Димінський. Так, команда в 2010-му і 2011 роках ставала п’ятою в чемпіонаті України, в 2006-му і 2011-му доходила до півфіналів національного кубка. Але на тому позитив вичерпується. Бо весь період керівництва Димінського переплетений гучними скандалами, пов’язаними з «Карпатами». За чиїм замовленням побили - ніхто в голос не каже, можна лише здогадуватися.
Не бажаючи виплачувати футболістам заробленого, Димінський перевів понад десяток талановитих майстрів з клубу вищої ліги в друголігову команду. Також «Карпати» стали головними фігурантами гучного скандалу за підсумками матчу проти «Металіста» у 2008-му. Тривала тяганина завершилася тим, що «Металіста» позбавили бронзових медалей чемпіонату-2007/2008 і виключили з Ліги чемпіонів, куди вперше пробився в сезоні-2012/2013. Тренерів «Карпат» Димінський міняв, мов чоботи. Найчастіше за президентів інших футбольних клубів України. Спершу гроші на футбольний клуб він продовжував виділяти радше за інерцією, потім обмежувався лише фінансуванням клубної академії.
А ось навколо іншої половини активів, які належать Ігореві Коломойському, розвернулися справжні баталії. Сторона Димінського ще раніше стверджувала, що дніпровський олігарх, ставши акціонером «Карпат» у 2014-му, своїми фінансовими зобов’язаннями нехтував і участі в життєдіяльності колективу не брав взагалі.
Торік нове керівництво легендарного колись львівського клубу наважилося на непопулярний крок - відмовитися від участі в Прем’єр-лізі і поновити професійний статус у третьому за силами ешелоні українського футболу. Наразі план діє лише умовно, бо «Карпати» з Галича посідають в групі А другої ліги третє місце, тоді як у класі підвищується два колективи. Щоб поліпшити ситуацію з фінансуванням, клуб запропонував прихильникам «Карпат» вносити кошти через патрон і кілька сотень людей до цієї ініціативи долучилася.
ФК «Прикарпаття» Івано-Франківськ
Так само замало було зусиль знаного футбольного функціонера Анатолія Ревуцького в Івано-Франківську. «Прикарпаття» якийсь час ще залишалося в еліті українського футболу виключно завдяки вмінню пана Анатолія знаходити компроміс з місцевою владою, а також завдяки його зв’язкам з власником київського «Динамо» Григорієм Суркісом.
Не дивно, що вже в 2018-му «Прикарпаття» вийшло у першу лігу і на диво впевнено закріпилося й там. Понад півдесятка досвідчених гравців. Як наслідок, «Прикарпаття» скотилося в низи таблиці, а Ковалюка на старті поточного чемпіонату відправили у відставку. Оскільки результату це не дало, а Мостовий налаштував проти себе фанатів команди, його відставка виглядала справою часу. Марцінків зволікав з цим кроком до останнього, а коли наважився, поставив виконувачем обов’язки наставника колишнього тренера воротарів Олега Рипана.
Проте що буде далі? Що буде після того, як Марцінків перестане бути мером міста? Приблизно 70% виділяється з міської казни, 30% - спонсорські надходження. Чи існуватиме команда після того, як в Івано-Франківська з’явиться інший міський голова? Це об'ємне питання, наразі не видно якоїсь особливої активності в напрямку розвитку клубної академії «Прикарпаття».
ФК «Нива» Тернопіль
Мова про івано-франківське «Прикарпаття» і тернопільську «Ниву». За його сприяння клуб повернувся в першу лігу і в 2012-му навіть мав амбіції, щоб боротися за повернення в елітний дивізіон. Назад у перший ешелон «Нива» повернулася торік, після того, як за фінансування команди знову взявся місцевий підприємець Степан Рубай. Він теж іноді заявляє про бажання виводити клуб у Прем’єр-лігу, однак на ділі навіть не може знайти спільної мови з керівництвом міста, щоб команда на постійній основі могла виступати на міському стадіоні. Першого десятиліття буремних 2000-х клуб взагалі не пережив і з футбольної мапи України щез.
Така концепція обмежувала тренерський штаб у виборі і потребувала на дальню перспективу вкладати гроші у розвиток дитячо-юнацьких шкіл. А перспективу ближню своїми діями змалювали Ковалюк із тренерським штабом.
ФК «Карпати» Галич
«Карпати» - український футбольний клуб з міста Галич Івано-Франківської області. Чемпіон Івано-Франківської області 2017/18, володар Кубка Івано-Франківської області 2018/19, дворазовий переможець Суперкубку області (2018, 2019). У сезонах 2018/19 та 2019/20 виступав у Чемпіонат України серед аматорів.
Футбол у Галичі, як і в більшості містечок краю, почав розвиватися у 1930-х роках, однак про якісь успіхи місцевих команд того часу нічого невідомо. Відомо, що за часів СРСР футбольна команда в Галичі носила назву «Дністер» та провела в першій лізі обласної першості 11 сезонів, проте жодного разу вона не була в призерах. У післявоєнні роки галичани пробилися до числа кращих у краї, виборовши у 1953 році 2-ге місце серед команд класу «Б». На той час припидає і найвище досягнення галицького «Колгоспника» в чемпіонатах області - 4 місце (1959 р.). Наступний злет команди (вона мала назву «Динамо») відбувся на рубежі 1970-80 років. У 1978 році динамівці вибороли перемогу у класі «Б» і на три роки повернулися в обласну еліту. Під прапором галицького спортивного товариства «Динамо», зібралися представники ОДПУ, НКВС, МВС і КДБ через що, команда й отримала народне прізвисько «менти», яке було досить поширене в той час.
Команда брала участь в кубку Української РСР, адже в період 1959-1989 роках за Кубок УРСР сперечалися любительські команди, кількість яких доходила до 35-40 тисяч. Боротьба розпочиналася з районних, міських та обласних етапів, і згодом 32 найкращих колективи виявляли найсильнішого за олімпійською системою. У 1970-х роках команда досить успішно долала етапи кубку. Потім розпочалося падіння колективу - у 1983-1986 роках він взагалі не був представлений на обласному рівні. Не набагато кращими є результати виступів галичан і в роки незалежної України. Команда під новою назвою «Галичина» розпочинала змагання з третьої ліги, а вже з кінця 90-х років постійно грає в першій лізі чемпіонату області. Найбільшим здобутком команди став вихід в 1999 році до фіналу кубка області, в якому вона з рахунком 1:3 поступилась івано-франківській «Короні». В середині 2000-х років «Галичина» стає фарм-клубом «Енергетика» і виступає в обласному чемпіонаті під назвою «Галичина-Енергетик-2».
Команда «Гал-Вапно» заснована у 2009 році відомим у минулому галицьким футболістом Ігорем Мусякевичем. Перша її назва була «Дністер», яка змінилась у липні 2009 року з появою постійного спонсора - ТзОВ «Галичина-Вапно». В 2010 році «Гал-Вапно» став чемпіоном Галицького району. З 2011 року футбольний клуб з міста Галич повертається до обласних змагань. і нікому невідома команда займає місце «Галичини-Енергетика-2» в першій лізі чемпіонату області. «Гал-Вапно» став досить молодою амбітною командою, кістяк якої складали вихованці місцевого футболу. Команда фінансується з різних джерел: коштів районної ради, головного спонсора та приватних підприємців м. Галича і району. Наставником «Гал-Вапна» був відомий у минулому футболіст Валентин Москвін, який перед початком сезону змінив на тренерському містку не менш відомого Миколу Пристая. З приходом нового головного тренера ряди команди поповнили Олексій Брізе (виступав за команди «Прикарпаття-2», «Тепловик», «Колос» П'ядики), Віктор Вікуловський (івано-франківські «Спартак» і «Прикарпаття», ФК «Гвіздець), Ярослав Деренюк («Прикарпаття», «Енергетик»), Ігор Семчій («Придністров'я» Тлумач) і Ігор Цимбалістий («Прикарпаття», «Спартак» Івано-Франківськ, ФК «Коростень», «Енергетик», «Нива» Тернопіль).
Двічі (2012 та 2013 рр.) фіналісти обласного передсезонного турніру «Кубок Підгір'я». Президентом клубу залишився Магаль Володимир Васильович - директор компанії ТзОВ «Галичина-Вапно», яка спеціалізується на виробництві і продажі вапна, а юнацькою командою «Гал-Вапно-Енергетика» опікується профком Бурштинської ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго». Галицька команда планує виступати в чемпіонаті області та і одночасно змагатись в аматорському чемпіонаті України, суттєво зміцнила свої ряди. З Тернопільщини до Галича переїхали Сергій Цяпа (вихованець «BRW-ВІК» з Володимира-Волинського) і Тарас Стирчак, з яремчанських «Карпат» - Антон Луцик, а з першолігового клубу «Геліос» (Харків) - Андрій Чернов та Ігор Худоб'як.
У сезоні 2014 року переможець турніру «Кубок Підгір'я». У 2016-2017 роках «Гал-Вапно» дістається до фіналу обласного кубку, де в досить напруженій і рівній боротьбі поступається значно вищій за класом команді «Оскар»(Підгір'я) з рахунком 0-1. Сезон 2017-2018 років стає найбільш вдалим для галичан, команда з однойменною назвою, за декілька турів до завершення першості забезпечує собі чемпіонство Івано-Франківської області. Найкращим бомбардиром чемпіонату стає нападник ФК «Галич» - Роман Барчук (27 голів). У тому ж сезоні володар Суперкубка області (ФК «Галич» - «Покуття» (Коломия) 1-0) і володар Кубку Підгір'я.
А 22 червня 2018 року на стадіоні «Колос» у товариському поєдинку зійшлись чемпіон Івано-Франківщини сезону 2017/2018 ФК «Галич» та учасник УПЛ львівські «Карпати». Проведення подібного футбольного свята для галичан стало можливим завдяки спільним зусиллям президента ФК «Галич» Володимира Васильовича Магаля та галичанина Олега Смалійчука, що нині є віце-президентом ФК «Карпати». У підсумку, 3:1 - сенсаційно у рідних стінах «Галич» вперше в історії перемагає команду елітного дивізіону українського футболу. Підтримати свою команду завітало кілька тисяч уболівальників - усі місця, як сидячі, так і стоячі були зайняті.
З сезону 2018-2019 років галичани укладають угоду про партнерство з львівськими «Карпатами» і носять назву ФК «Карпати» Галич, а також беруть участь у аматорському чемпіонаті України з футболу в «групі 1» і в кубку України серед аматорів. На початку січня 2019 року команду залишає головний тренер - Андрій Петрович Нестерук (очолює друголіговий ФК «Калуш») і декілька досвідчених гравців. У сезоні 2018-2019 років переможець обласного Кубка, у фіналі, підопічні Петра Русака з рахунком 3-1 перемогли ямницький «Вихор», таким чином вперше в своїй історії команда привезла цей трофей до Галича.
У сезоні 2020/21 клуб брав участь у розіграші чемпіонату Другої Ліги України. Проте за регламентом ПФЛ стадіон не проходить всіх стандартів, тому домашні матчі проводяться на стадіоні «Енергетик» у м.
Зрештою, поки культові галицькі клуби з тисячами прихильників борсаються в низах українського футболу, на провідні ролі вийшли новоутворені колективи, які грають у Прем’єр-лізі за порожніх трибун. Мова про клуби «Львів» і «Рух», який торік змінив прописку з Винників на Львів. Обидві команди закріпилися в Прем’єр-лізі - «Львів» за підсумками сезону-2020/2021 посів восьме місце. «Рух» - десяте. Проте шанувальники футболу в Місті Лева не поспішають сприймати ці команди як свої.
«Львів» і «Рух» є класичними плодами олігархічного футболу. Козловський мав намір викупити у Петра Димінського «Карпати», але не домовившись, вирішив розвивати власний футбольний проєкт. Загалом тенденції сучасного українського футболу зараз хитнулися від класичних олігархів у бік зацікавлених у футболі аграріїв. Найближчим часом до них може долучитися «Агробізнес» із Волочиська на Хмельниччині власника однойменної фірми Олега Собуцького. Натомість галицькі аграрії витрачати гроші на футбол поки не поспішають.
На завершення, пропонуємо переглянути відео про історію львівських "Карпат":