Ви, мабуть, не один раз чули назву одного з історичних регіонів України - "Галичина"? Так називають Івано-Франківську, Львівську та Тернопільську області. Часто цю назву використовувала російська пропаганда, аби посіяти розбрати між українцями. Начебто, то якась інша, полонізована Україна, яка нав'язує іншим "свою мову, культуру, акцент". Однак правда в тому, що це така ж Україна, як всі інші історичні регіони.

На сучасних картах не знайти ані Галичини, ані її латинського міжнародного відповідника - Галіції. Офіційно так йменувалися землі Тернопільщини, Івано-Франківщини, Львівської області, а також польських воєводств Малопольщі і Підкарпаття до 1918-го. Тоді на цій території існувало автономне королівство Галіції та Лодомерії зі столицею у Львові. Титул галицького короля носив імператор Австро-Угорщини. З тих часів минуло вже майже сто років, однак популярність назви Галичини-Галіції не втрачається. І сьогодні журналісти, науковці, пересічні громадяни вживають цей топонім у розмовній мові, причому він найчастіше вимовляється з сентиментом, з певною ностальгією і, водночас, надією. Вистачає, звісно, і противників назви. Здебільшого вони закидають їй якби німецьке походження. Але все одно Галичина (Галіція) живе. Так називають заводи, ЗМІ, готелі, торгові марки, ресторани, фірмові поїзди, спортивні споруди.

Розташування Галичини

Походження назви: версії та гіпотези

Галичина (Галіція) - назва досить загадкова. Де вона взялася, коли поширилася? Звісно, цими питаннями займався не один вчений, однак ніхто своїх доробків особливо не популяризував і, як результат, у більшості путівників та краєзнавчих довідників написано, що назва земель пішла від давнього міста Галича. Чи Галичина пішла від Галича, чи Галич від Галичини - питання на кшталт першості яйця чи курки. Більшості спаде на думку, що топонім Галичина утворився від назви пташки - галки. Саме її зображали на гербі давньої Галицької землі. На давній мініатюрі XIV ст. чорна галка на білому тлі прикрашає щит легендарного вождя мадярів - Арпада. Саме Арпад перевів свій народ через Карпати (з вірменської - "Чорна стіна”), тобто з Прикарпаття, в Паннонію (на Закарпаття), після чого й засновується Угорщина.

Можливо, Галичина якось пов’язана з кельтськими племенами галлів і галатів, які не лише хотіли захопити Рим, від чого тих врятували лише гуси, а й активно розселялися по всій Європі. Отож, можливо, і у нашої Галіції є спільний корінь з іспанською Галісією. В кельтській (давньоірландській) мові галл - "могутність”, "сила”.

Герб Галичини

Натомість в галицькому контексті простежуються дещо інші асоціації. Вони пов’язані із словом «сіль». «Галіц», «галац», «гальц», «зальц»…! Точно, «зальц» - це сіль німецькою. І в центрі Німеччини, в землі Саксонія-Анхальт, на річці Зале розташоване місто Гале - з часів раннього середньовіччя було основним соляним ринком Центральної Європи. І якщо в Гале сіллю торгували, то видобували її саме в Галіції! Власне тут, у Північному Прикарпатті, сконцентровані багаті поклади солі.

За часів Казимира Великого, ядром держави котрого і була Галіція, до 70% доходів королівського скарбу прямо чи опосередковано формувалося завдяки, так би мовити, соляному сектору економіки - видобуток, торгівля, колосальний експорт. Навіть давня назва вулиці Руської у Львові - вулиця Соляників, свідчить, що переважна більшість її мешканців складалася з купців - торговців сіллю. Виходить, що ми не лише себе, а й пів-Європи сіллю забезпечували. Сіль раніше була продуктом надзвичайно важливим і, звісно, не тому, що всі полюбляли солоні страви. Холодильників ще не існувало, хіба що глибокі пивниці з припасеним із зими льодом. Тож засолювання було основним методом зберігання продуктів, а першочергово м’яса та риби. Отож купецькі каравани з цінним вантажем розтікалися по усій Східній Європі - на Русь, в Богемію, Священну Римську Імперію, а через Гданськ «біле золото» потрапляло до міст балтійського союзу Ганзи і на Захід. Отож Галіція - і справді земля солі. Грецькою галльос, гальс - сіль, солоний. До речі, в Австрії є й місто Гальштат - з середньовіччя відоме як центр солеваріння».Іван Драбчук

Галич в історії України

Люди почали селитися на пагорбах над Дністром ще в давні часи. Тут проживали племена білих хорватів, уличів та тиверців. Датою заснування міста вважається 898 рік, оскільки саме в цей період Галич згадується в угорських хроніках. В Іпатіївському літописі місто вперше згадується в 1140 році. Проте, незважаючи на ці різні дати, очевидно, Галич був найбільшим містом Європи, територія якого розтягувалася на 8,5 кілометра з півночі на південь і на 11 кілометрів із заходу на схід. Утворився давній Галич на Крилоській горі.

У давніх текстах літописець обіцяв розповісти і про початок Галича, і його засновника, який міг бути похованим у "Галичиній могилі", але своєї обіцянки не дотримав. На думку науковців, знайдені у човні речі датуються серединою Х століття. Дослідники дійшли висновку, що це був кенотаф (символічна могила без людських залишків - авт.) знатного воєначальника, князя. Найбільш імовірно, що князь загинув у бою, а на місці, де він проживав чи князював, насипали символічну могилу.

«Ми завжди прагнемо дізнатися про своє походження, про історію та витоки. Назва міста "Київ" пов'язана з ім’ям князя Кия, "Львів" - з Левом, а "Краків" - з Краком. Таким чином, назва "Галичина могила" ймовірно походить від імені засновника міста Галич. Поховальний обряд, що проводився у Галичині, має характерні ознаки варязької дружинної традиції, а не східнослов’янської. Науковці провели паралелі й з’ясували, що назви "Галич" та "Галичина могила" співзвучні зі словами "гайв", "галга", "гал", "гаілз", які в перекладі означають "могила", "хрест", "гора", "скеля", "воїн", "герой". Дослідниця також зазначила, що вченим вдалося виявити тканину, якою був покритий човен.

«Ще Михайло Грушевський припускав, що саме в Галичиній могилі міг би бути похований князь, який заснував Галич. Ще одна версія, пов’язує назву «Галич» із покладами солі, бо «гальс» із грецької означає «сіль». Похідне від литовського слова «galas», яке перекладається як «кінець, край, область». Саме ж місто Галич дало назву цілому краю - Галичині. У давнину його називали "Києвом на Дністрі", наскільки важливим було це місто для давньоруських земель.

Історія Галича налічує понад тисячу років. У X столітті галицькі землі стають частиною Київської Русі, але після Любецького з’їзду князів у 1097 році Галицьке князівство отримує статус самостійної політичної одиниці. Розквіт Галича та Галицького князівства припадає на період правління Ярослава Осмомисла (1153-1187 роки). Це про нього мовиться чи не з найбільшою повагою у «Слові о полку Ігоревім»: «Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі, підперши Гори Угорські (тобто Карпати) своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота Дунаю, справляючи суди аж до Дунаю! Гроза твоя по землях тече!

Наприкінці XII століття Галич стає столицею об’єднаного Галицько-Волинського князівства. У цей час у місті активно розвиваються ремесла і торгівля, а також відбувається значне цивільне та церковне будівництво. Проте в 1240-1241 роках Галич зазнав тієї ж біди, що й багато інших поселень Київської Русі - нападів монголо-татар. У 1241 році місто зазнало нищівного нападу монголо-татар під проводом хана Бату, фактичним засновником Золотої Орди, що призвело до його повного знищення. Протягом XIV століття містом по черзі володіли Потоцькі, литовські князі, а також угорський король Людовік Анжуйський. У 1387 році Галич приєднується до Речі Посполитої завдяки зусиллям короля Ягайла, отримавши попередньо Магдебурзьке право в 1367 році.

На високому пагорбі над Дністром, у 1367 році розпочалося будівництво замку - головної твердині Галицького староства. Згідно з іншими джерелами, замок було зведено в 1350-1352 роках волинським воєводою Любартом. Спочатку це була дерев'яна споруда, оточена земляними валами. У другій половині XVI століття замок ще залишався дерев’яним. З 1590 по 1633 рік місто піддавалося численним татарським нападам - їх було зафіксовано 29, зокрема найбільш руйнівні відбулися в 1594, 1612 та 1624 роках. Далі була активна участь городян у війні 1648-1654 років. Входження до складу Австрії (в 18 столітті), повернення під польську корону.

Основні етапи історії Галича

Період	Подія
X століття	Галицькі землі у складі Київської Русі
1097 рік	Галицьке князівство отримує статус самостійної політичної одиниці
1153-1187 роки	Розквіт Галицького князівства за правління Ярослава Осмомисла
Кінець XII століття	Галич стає столицею Галицько-Волинського князівства
1240-1241 роки	Напади монголо-татар, руйнування міста
XIV століття	Містом володіють Потоцькі, литовські князі, угорський король Людовік Анжуйський
1387 рік	Галич приєднується до Речі Посполитої
1367 рік	Початок будівництва замку
XVIII століття	Входження до складу Австрії, повернення під польську корону

Що подивитись в Галичі?

Неподалік центральної площі розташований Дністер, колись важлива судноплавна артерія. Поблизу можна побачити старий залізний міст, зведений у 1910 році, який є символом сполучення обох берегів. Після відкриття нового автомобільного мосту старий став пішохідним, тож не забудьте прогулятися ним та насолодитися видами. З нього відкривається симпатична панорама на місто і могутню річку. Проєкт елегантної та міцної конструкції був створений ще в 1900 році. На перший погляд, все йшло добре: міст успішно виконував свої функції і милував око всіх, хто проїжджав через Галич. Але з початком Першої, а згодом і Другої світових війн, цю величну споруду неодноразово знищували вибухівкою. Однак, його доводилось відновлювати, адже альтернативного маршруту через Дністер не існувало. Протягом майже 80 років міст залишався важливою транспортною артерією, поки у 1984 році не збудували новий, широкий кам'яний міст. Старий міст не знищили - він став пішохідним.

Старий міст у Галичі

📍 Розташування: вул. Галицька, 1, с. Цей центр можна вважати зоопарком, але з особливими мешканцями. Сюди доставляють тварин, які постраждали від рук людей чи потрапили в небезпечні ситуації. Наприклад, з Яремче часто привозять великих хижих птахів, які страждають від людської жорстокості. Після лікування зоологи вирішують, чи може тварина повернутися в дику природу. Якщо ні, вона залишається в центрі. Тут живуть різноманітні птахи, лисиці, олені, муфлони та навіть ведмеді, які полюбляють кавуни. Центр часто відвідують шкільні групи. Через дорогу від центру розташована велика галявина для відпочинку на природі, де можна орендувати альтанку, мангал або поставити намет.

📍 Розташування: вул. На території є багато цікаво. Наприклад, Музей етнографії - це ідеальне місце для тих, хто хоче зануритися у багатий спадок української культури!

📍 Розташування: адміністрація парку знаходиться в Івано-Франківській області, с. Крилос, вул. Галицька, 1. Це місце неповторних краєвидів і природних скарбів. Вас зачарують букові ліси з карстовими скелями та печерами, мальовничі урочища й водойми. Можна відвідати Музей «Природа землі Галицької». Можна Екзотаріум і дендрологічний парк. Тут росте побачите близько 100 видів екзотичних дерев, як-от ягідний тис, кизильник, барбарис.

Музей «Природа землі Галицької». Експозиція музею знайомить відвідувачів із релігійними та культурними традиціями караїмів, суспільним та побутовим життям караїмської громади Галича. Ну і, звісно ж, варто прогулятися історичними місцями, які дихають тисячолітньою історією української землі.

Історичні факти про Галичину

Майже всі події, описані в Євангелії, відбуваються на території Галілеї, причому протягом одного року - від березня 30-го року до кінця березня 31-го року. Перебування на території Іудеї було небезпечним, адже іудейська верхівка змовилася вбити Ісуса Галілеянина. Натомість у Галілеї, що була під владою тетрарха Герода Антипи, Ісус був своїм серед своїх. Герод відверто симпатизував Ісусу з Назарета. Ісуса радо зустрічали в містах і селах, його громаду підтримувала місцева владна і бізнесова еліта: «По тому Ісус проходив через міста та села, проповідуючи та звіщаючи Добру новину про Царство боже. З Ним були дванадцять і деякі жінки: Марія, звана Магдалина, Іванна, жінка Хузи, Геродового управителя, Сусанна та багато інших, що їм помагали зо своїх маєтків».

Галілея була квітучим краєм на півночі Палестини - історичної області південно-східного узбережжя Середземного моря. У 12 столітті до н. е. ця область була завойована «народами моря», до яких відносять такі племена як «лелеги», «пелазги», «теукри», «дани», «сардани» та інші. З книги Леоніда Залізняка «Первісна історія України: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1999): «Мал. 49. Бронзові статуетки з о. Сардинія. Воїни «народів моря» зі щитами та мечами, аналогічними знайденим поблизу с. Борисівка на Одещині. З аналогічними круглими щитами, списами і короткими мечами зображені воїни «народів моря» на рельєфах з Луксору (Єгипет). Ця зброя не має аналогій серед зброї Близького Сходу, але дуже типова для Північного Надчорномор’я кінця 2 тис. до н. е.» (с. 125-126). Найуспішнішими виявилися пелазги, гелленською Πελασγοί («читається «пелазгі»). Це слово перекладають як «лелеки» - від πελαργοί (читається «пеларгі»). У письмових джерелах плем’я пелазгів також позначали словом «пелесет». Вони підпорядкували собі все згадане вище південно-східне Серед­земно­мор’я.

Внизу: кераміка галлів-филистимлян (з книги «Библейская энциклопедия». Российское библейское общество, 1998. - С. Галілея була найродючішою, найбагатшою, найкрасиві­шою частиною Палестини. Назва «Галілея» означає «Край галлів». Слово «галли» означає «славні», «шляхетні», «люди честі». Воно походить від кореня *гал, який позначає «голос», «галас», «поголос», «слава», «інформація». Про те, що корінь *гал означає славу, видно і з тексту самого Євангелія, яке розповідає про чоловіка на ім’я Клеопа («славний», від гелленського «клеос», «κλέος» - «слава»). Західні та південні землі, опановані галлами, отримували відповідні назви - Галлія у Франції, Галісія в Іспанії, Галатія в Малій Азії. Натомість ті давньоукраїнські племена, які пішли у протилежному напрямку, для самоназви використовували подібне за змістом слово - «арії». Зазвичай його також перекладають як «шляхетні». Але що було основою їхньої шляхетності? Нею було усвідомлення своєї божественної природи - наявність у душі внутрішнього бога на ім’я Ар, якого завжди уявляли як внутрішнє сонце. Тому слово «арії» також перекладають як «світлоносні» та «сонячні». Проте його первинне значення - «божественні». Арії - це ті, що усвідомлюють себе дітьми божими, сотвореними Богом Творцем за його образом і подобою, тобто за його формою і змістом.

Схема міграцій аріїв

Окрім назви краю, галли принесли в Галілею чимало своїх топонімів, серед яких місто Каня. Євангеліє його називає «Каня Галілейська», тому що були й інші міста з такою назвою. Схожі назви є в Україні (Канів), Чехії (Канін, Каніце), на Балканах (Канів) тощо. Українські слова «каня» і «канюк» позначають хижого птаха родини яструбових, схожого на шуліку. Прикладом «пташиних» топонімів є українські Лебедин, Сокаль, Сокіл, Орел, Курськ, Вороніж, Солов’ї, Журавлі, Гайворон. Інші арійські топоніми галілейського краю: місто Скіфополь, що означає «місто скіфії», де «скіфія» («скуфія») - це сокупія, союз, об’єднання. Скіфополь був столицею Десятиграддя - об’єднання десяти міст. Євангеліє також згадує міста «Магадан», інша назва - «Магдала». Згадується й місто «Ариматея», старовинна назва якого - «Рама» (хрест). Нині у західній Галілеї є стародавнє місто Дора. Відверто арійськими є назви річок Йордан (яр-дана - яра, сонячна, життєдайна вода), Дан (вода, водойма), Яргон (ярий потік), Ярмук.