Українська Галицька Армія (УГА) - це фронтова частина збройних сил Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Її регулярний характер підтверджував закон Української Національної Ради від 13 листопада 1918 року «про загальний обов'язок військової служби громадян ЗУНР», на основі якого були проголошені в листопаді розпорядження Державного Секретаріату Військових Справ (ДСВС) про військово-територіальний поділ ЗУНР, організаційну схему ГА та мобілізацію до ГА чоловіків українців віком від 18 до 35 років.
Організаційна структура та управління УГА
Територію ЗУНР (без Карпатської України) поділено на три військові області: Львів, Тернопіль і Станиславів, а з них кожну на 4 військові округи (по 5-8 повітів). Усіма військовими справами ЗУНР відав ДСВС, що діяв до 9 червня 1919 року та поділявся на Військову канцелярію ДСВС і 16 відділів.
Йому безпосередньо підлягали справи поповнення армії, бойового й харчового постачання. Державними Секретарями Військових Справ були: полковник Дмитро Вітовський (з 9 листопада 1918 до 13 лютого 1919) і полковник Віктор Курманович (до 9 червня 1919). Після проголошення диктатури ЗО УНР функції ДСВС перейшли частково до Начальної Команди УГА, а частково до новоутвореної Військової канцелярії диктатора (шеф підполковник Карл Долежаль).
Формально початково верховним головнокомандуючим УГА був голова УНРади (з червня 1919 функції главковерха перейшли до Диктатора ЗУНР), якому до допомоги була з функціями генерального штабу Начальна Команда Галицької Армії (НКГА). Начальними командантами за організаційного періоду послідовно були: полковник Дмитро Вітовський (до 5 листопада 1918), полковник Григорій Коссак (до 9 листопада 1918), полковник Гнат Стефанів (до 10 грудня 1918); згодом генерал Михайло Омелянович-Павленко (до 9 червня 1919), генерал Олександр Греков (до 5 липня 1919), 6 липня 1919 начальним вождем УГА замість генерала О. Грекова призначено генерала Мирона Тарнавського, якого замінив генерал Осип Микитка, полковник Альфред Шаманек (до 21 лютого 1920) і полковник Амброзій Вітошинський (до 1 березня 1920).
НКГА поділялася за австрійським зразком на оперативний і організаційно-матеріальний відділи. За генерала О. Грекова у червні 1919 року НКГА реорганізовано - її поділено на Оперативний штаб, Головний відділ фронту і Етапну команду.
Заступниками начальних командантів і одночасно начальниками штабу були: полковник М. Маринович (до 5 листопада 1918), отаман Семен Ґорук (до 10 грудня 1918), полковник Євген Мишковський (до 7 лютого 1919), полковник Віктор Курманович (до 9 червня 1919), полковник А. Шаманек (до 7 листопада 1919), генерал Густав Ціріц (до 10 лютого 1920) і знову полковник А. НКГА керувала операціями УГА на фронті, а також очолювала усі частини УГА, розташованих на фронті. Усі інші частини УГА підлягали через тилові окружні команди - ДСВС.
Формування та перші бої
Перші польові формації УГА творилися стихійно проти повстання польських боївок у Львові (1 листопада 1918) та нападу польських військ із Польщі на Галичину (11 листопада 1918 вони зайняли Перемишль). 13 листопада до галицьких частин приєднався козацький загін ім. І. Гонти під командуванням отамана Андрія Долуда, який складався з добровольців із Наддніпрянської України. На 21 листопада 1918 в українських військових ЗУНР підрозділах налічувалося 161 старшина і 4517 стрільців.
Під час формування Галицької армії гостро відчувався брак вишколених старшин. В австрійській армії служила значна кількість старшин-українців, але здебільшого це були старшини запасу нижчого рангу. Старшин вищих рангів, особливо штабних, із вищою військовою освітою, практично не було. До кінця грудня 1918 р. ГА була мішаниною різних військових груп регулярного, напівпартизанського, навіть і партизанського характеру, що творили залогу Львова або оперували на шляхах наступу польських військ.
Ці групи називалися різно й мали дуже різнорідний склад, залежно від місцевих умов, це були самостійні полки, курені, навіть самостійні сотні. У грудні 1918 р. в ГА існувало 15 бойових груп різної величини й складу. Командири цих військових підрозділів призначені в різний час різними командними структурами - колишнім командантом Гнатом Стефанівим, Державним секретаріатом військових справ. Найсильнішими були підльвівські групи: «Наварія», «Старе Село», «Схід». На північних кордонах ЗУНР для відбиття польської агресії створено групу «Північ» (полковник Осип Микитка); на південно-західних Обл. Команда в Стрию (полковник Григорій Коссак) очолювала різні групи, що створилися самочинно на західному фронті, що тягнувся від Команчі (до 19. 1) до Городка: Команча, Лютовиська, Старий Самбір, Глибока, Крукеничі, Рудки, Південь І і II.
Усі ці групи не являли собою суцільної лінії, рідко мали зв'язок з НК ГА і ще рідше між собою. Чисельний стан цих груп у висліді поповнень зростав. На початку грудня 1918 р., коли генерал М. Тоді польсько-український фронт переходив від Тісни на південний захід до Хирова й попри Перемишль до Львова, зі Львова до Яворова й попри Любачів на Раву Руську до Белза, а далі на північ до Крилова на Холмщині.
Реорганізація УГА
У грудні 1918 р. всі польові формації підпорядковано одностайному командуванню НКГА, а впродовж січня-лютого ГА реорганізовано за планом полковника Євгена Мишковського. Бойові групи зведено в 3 корпуси по 4 бригади, що складалися звич. До І Галицького корпусу (команда в Камінці Струмиловій, командант полковник О. Микитка, начальник штабу отаман І. Куніш) увійшли: 5-та Сокальська, 6-та Равська, 9-та Угнівсько-Белзька бригада, 10-та Янівська або Яворівська.
До II Галицького корпусу (команда - в Бібрці, командант - полковник М. Тарнавський, начштабу - підполковник Й. Папп де Яноші, згодом полковник А. Шаманек) увійшли: І бригада УСС, 2 Коломийська, 3 Бережанська, 4 Золочівська.
До III Галицького корпусу (команда в Стрию, командант полк. Г. Коссак, потім ген. М. Ґембачів, начштабу підполковник К. Долежаль) увійшли бригади: 7 Стрийська (згодом Львівська), 8-ма Самбірська, І Гірська і дві групи «Крукеничі» і «Глибока», що з 8-ю Самбірською бригадою були під загальним командуванням полковника А. Кравса.
Ця організаційна схема УГА збереглася до кінця її існування. 20 січня 1919 р. Начальна Команда Української Галицької армії знаходиться у Ходорові, де остаточно було сформовано два відділи - оперативний та організаційно-матеріальний. До оперативного належали підвідділи - референтури: оперативний, зв'язку, розвідки, летунства, автомобільний, персональний та ін.
Бойові дії у Галичині (грудень 1918 - липень 1919)
Після відступу зі Львова першою створилася група «Схід» - на сході від міста, відтак - «Старе село» на півдні, до їхнього складу входив полк Українських січових стрільців; з цих груп пізніше сформувався II корпус Галицької армії. З військових підрозділів, які діяли проти польських відділів, що намагалися зі Львова прорватися у північну частину Галичини, сформовано групу «Північ». До неї входили Сокальська, Белзька, Угнівська, Равська підгрупи, які стали ядром 1-го корпусу Української Галицької армії.
Підготовка до загального наступу на Львів почалася другою декадою грудня 1918. До виконання наступу залучені групи «Старе Село», «Щирець» та «Схід». Безпосередньо у наступі мали бути задіяні «Старе Село» і «Щирець». Першій планувалося наступ із півдня, другій із південного заходу, маючи на меті оволодіти головним залізничним двірцем. Група «Схід» мала завдання відволікти на себе частину польських військ на півночі і сході. Початок операції призначено на 27 грудня.
Наступаючі частини посилені новими бойовими силами. Групі «Старе Село» підпорядкували І Станіславський курінь, І Бережанський, І Коломийський та І курінь бригади УСС. Групу посилено батареями - по 10 гаубиць і одній далекобійній. Групу «Щирець» - Козятинською окремою піхотною бригадою - 1200 стрільців. Чисельність бойових сил, залучених до операції, лічила 4000 стрільців і 16 батарей. Однак, іноземці на керівних постах у Українській Галицькій Армії, спричинювали «витік» інформації ворогові.
Отримавши дані, польська група полковника Сопотницького - 2400 жовнірів, 24 скоростріли, 150 кіннотників і 10 гармат - 24 грудня прибула в Городок. Випереджуючи наступ українських сил, 25 грудня група здобула Любінь Великий, 26 грудня Ставчани, 27 грудня Оброшине та Рудно і 28 грудня увійшла на допомогу польським військам у Львові. Цим поляки вивели з бойового ладу групу «Щирець» і значно посилили обороноздатність Львова.
Одначе Начальна Команда ГА не змінила свого плану та 27 грудня наступ на Львів почали групи «Схід» і «Старе Село». Станіславський курінь здобув Сихів, курінь УСС здобув Зубру. 28 грудня група «Старе Село» зайняла Міські Пасіки, Сокільники, Бондарівку, курінь УСС - Козельники і Персенківку; УСС підійшли до Кульпаркова. Група «Схід» стала під Личаковом і захопила бровар Грунда. Хоча група «Щирець» тими днями відбила Любінь Великий, але Ставчан і Оброшино здобути не вдалося. Обходячи їх, група зайняла Скнилів, але підтримати наступ на Львів не змогла. Лінія фронту на новий 1919 рік йшла від Тімни до Хирова, від Перемишля кругом Львова на Яворів, Любачі, до Крилова на Холмщині.
Повторний наступ на Львів був призначений на 11 січня. Проте поляки розвідали і провели випереджуючу акцію. 6-7 січня група генерала Ромера з Рави-Руської прорвала лінію оборони, яку вкруг міста займала група «Північ» і 8 січня зайняла Жовкву. Куликів поляки здобули 9 січня, група прорвалася до Львова і укріпила його залогу. Випадом зі Львова поляки зайняли Рясну-Руську, Домажир, Козичі, Мшану і Судову Вишню. Третій випад здійснено 7 і 8 січня на Угнів і Сокаль, тут їх зупинили українські частини. Випади поляків зірвали наступ УГА, а 12 січня поляки самі почали наступ. Захопивши Скнилів, вони 13 січня зайняли Бондарівку і Козельники. Група «Старе Село» під командою О. Микитки відбила Козельники і Персенківку.
Позиційні бої були головною причиною зриву наступу УГА на Львів. Бойова лінія фронту довкола Львова стала так: Басівка - Сокільники - ліс Освіча - Козельники - північніше Сихова - Пасіки Міські - Чортківська Скеля - Лисиничі - Сороки - Ляшки Муровані - Малехів - Лиса Гора, Брюховичі - Рясна Руська - Козичі - Карачинів. В умовах холодної і сніжної зими, коло Львова та приколійної перемиської смуги бойові дії дещо стихли.
На початку січня 1919 нечіткість і різнобій військових формацій Української Галицької армії, їхня невпорядкованість змусили Начальну команду провести повну реорганізацію для перетворення Збройних сил ЗУНР у регулярну армію, ідея реорганізації і її проведення належала тодішньому начальникові штабу НКГА полковникові Є. Мишковському. Усі військові формування звели до трьох корпусів, до корпусу входило 4 бригади, кожна з яких складалася з 3-5 піхотних куренів, полку артилерії, кінної сотні, сотні зв'язку, технічної сотні і допоміжних формацій; назви корпусів і бригад мали порядкові номери, а бригади, окрім числа, отримували ще й назву тієї місцевості, де вони починали формуватися. Наприклад, «2-га Коломийська бригада». Перший корпус створено з «Групи Північ», до нього увійшли «5-та Сокальська», «6-та Равська», «9-та Белзька» і «10-та Янівська» бригади та кінний полк. Під час польсько-української війни 1918-1919 цим корпусом командували полковник В. Курманович, згодом полковник О. Микитка, полковник А. Шаманек, а під час існування ЧУГА - отаман О. Лисняк і сотник Ю.
Незважаючи на чисельну й технічну перевагу польського війська, за 248 днів війни УГА мала також і перемоги. За сприяння Антанти 25 березня Варшаві вдалося укласти угоду з Австрією і Чехословаччиною про транзит транспортів із людьми й озброєнням із Франції та Італії. У цій трагічній ситуації провід ЗОУНР знову погодився на припинення бойових дій і на переговори за участю Найвищої Ради.
Польський наступ армії Галлера (травень 1919)
Хоч численність УГА на фронті нараховувала у квітні 1919 року 1412 старшин і 52 200 вояків (533 кулемети, 188 польових і 13 важких гармат), польське військо вже в лютому-березні 1919 р. мало чисельну перевагу. В квітні 1919 р. Галицькій армії протистояло 62-тисячне угрупування польських військ. До нього у травні приєдналося 30 тис. старшин та вояків зі 100-тисячної армії Галлера, сформованої у Франції, які всупереч зобов'язанням польського уряду використовувати тільки у боротьбі проти більшовиків спрямували - проти УГА.
Великий польський наступ почався 14 травня, коли поляки, всупереч зобов'язанням перед Антантою, кинули проти УГА шість добре озброєних дивізій генерала Юзефа Галлера і розпочали наступ на всьому фронті. Трикратна польська перевага на південному фронті створила безвихідну ситуацію на Прикарпатті. Частини І Гірської бригади і група «Глибока» втратили зв'язки з головними силами і були змушені перейти на Карпатську Україну, де й були інтерновані.
За короткий час, продовжуючи вести запеклі бої на фронті, Галицька армія була перетворена у бойову силу загальною чисельністю близько 60 тис. бійців із забезпеченим запіллям. Проте відсутність ритмічного матеріального забезпечення (зброї, боєприпасів, амуніції), регулярного поповнення особового складу, недостатній вишкіл новобранців та брак вищих старшин (на службу до Галицької армії запросили колишніх офіцерів австрійської армії) значно послаблювали боєздатність армії.
Важка ситуація ще погіршилася, коли 24 травня румунське військо з дивізією польського генерала Люціана Желіґовського ударило по тилах УГА і почало займати Покуття.
Склад II-го Галицького корпусу (30 червня 1919)
Склад II-го Галицького корпусу (30 червня 1919):
- 3-тя (Бережанська) бригада
- 4-та (Золочівська) бригада
- 7-ма (Львівська) бригада
- Загалом 20000 багнетів, 200 шабель
- Командувач: ген. А. Вольф
- Начальник штабу: майор Ф. plk.
У середині березня 1920 у Чечельнику сформовано 2-гу галицьку бригаду на базі частини І корпусу, командиром призначено О. Лисняка; з 22 березня - Ю. Головінського, начальником штабу О. Луцького. 10-та Янівська бригада (група «Північ», загін ім. Полтавська бригада (націонал-комуністів) (О.