Ву́лиця Га́лицька - вулиця у середньовічних кварталах Львова. Назва вперше трапляється в документах 1382 року й протягом існування вулиці не змінювалась.

Вулиця виникла на давньому торговельному шляху, що провадив до Галича й був продовженням дороги, що вела з Волині. Нині цей шлях на мапі відчитується в цілому ряді сучасних вулиць. Це зокрема: вулиця Князя Романа, Галицька, Краківська, Богдана Хмельницького. Характерним є і те, що обидві старовинні торговельні площі Львова (площа Ринок і площа Старий Ринок), також примикають до цієї дороги.

Початково вулиця була значно коротшою від нинішньої. Вона починалася від Площі Ринок і прямувала до брами в міському оборонному мурі. Брама також мала назву «Галицької». Галицька брама була грандіозною конструкцією, що складалась із двох веж, двох воріт в міському мурі, а також моста і воріт у двох наступних рядах мурів.

Наказом від 1777 року австрійська влада ініціювала розбирання брами на будівельний матеріал. Відповідно вулицю було значно продовжено за межі колись обнесеного мурами кварталу. Пізніше майже уся нова частина вулиці була виділена у окрему і була названа на честь Стефана Баторія.

Початкова забудова вулиці Галицької була готична, а за матеріалом дерев'яна або фахверкова на кам'яних фундаментах. Грандіозною пожежею 1527 року було знищено усю дерев'яну забудову Львова включно із вулицею Галицькою. Однак тогочасні фундаменти були кам'яні і часто застосовувались у пізніших будівлях.

Економічна ситуація у Львові середини XVI століття дозволила уникнути цілковитого занепаду. До міста активно прибували будівничі з північної Італії та італійських кантонів Швейцарії з округи Комо, через що були прозвані «Комасками». Разом із ними у Львові запанувала нова модна течія в архітектурі - ренесанс. Однак ренесансні будівлі вулиці Галицької до нашого часу не дійшли. До цього спричинилось пограбування Львова шведськими військами 1704 року, що викликало надзвичайний економічний спад.

Будівлі капітально не ремонтувалась, часто стояли незаселеними, перетворюючись на руїни і в такому вигляді перебували часом десятки років. Переважна кількість будинків вулиці Галицької походять з XVIII століття, але споруджені на місці давніших будівель, датованих XVI-XVII століттями, із застосуванням старих фундаментів. За своїм характером забудова лінійна. Будинки переважно три- і чотириповерхові.

Початок вулиці Галицької, вигляд з Площі Ринок

Визначні будівлі вулиці Галицької

• № 1. Будинок на розі із площею Ринок. Інша адреса - площа Ринок, 22. Споруджений за проєктом Міхала Фехтера у 1893-1895 роках в стилі історизму. Будинок чотириповерховий, від площі Ринок - три-, а від вулиці Галицької дванадцятиосьовий. Кут зрізаний. На утвореній зрізом площині також знаходяться вікна. На першому поверсі за радянських часів містився гастроном «Карпати». Попередня кам'яниця, що стояла на цьому місці, у середині XVI століття належала родині Єльонків, що дало їй назву «Єльонківська». Павло Єльонек у 1558 році виконував обов'язки бургомістра. Пізніше неодноразово змінювала власників. Належала Маєрановським, Шліхтинам, певний час частину будинку займав кушнірський цех. В другій половині XVIII століття належав катедральному каноніку Стефану Мікульському. Наприкінці століття, новий власник, ювелір Рох Каріє ймовірно провів реконструкцію будинку. Описи згадують, що будинок був триповерховий, декорований пілястрами і пишним міжповерховим карнизом. Мав високий аттик зі сторони площі Ринок, головний вхід від вулиці Галицької.
• № 3. Кам'яниця Едвертівська. Чотириповерховий чотириосьовий будинок, зведений 1781 року. У 1885-1886 роках проведено реконструкцію із надбудовою четвертого поверху за проєктом Йозефа Енґеля. У 1895 році проведено реконструкцію вітрини за проєктом Володимира Підгородецького.
• № 5. Кам'яниця Кісьолківська. Історія кам'яниці прослідковується із середини XVI століття. 1787 року на її місці збудовано нову. Його власником тоді був вірменин, торговець винами Андрій Андзуловський. 1927 року перший поверх оздоблено у стилі ар деко за проєктом Броніслава Віктора. На початку XX століття на першому поверсі містилася аптека «Під золотим орлом».
• № 7. Колишня кам'яниця Альтмаєрівська, названа на честь власника Яна Альтмаєра, що володів нею в середині XVII століття. Станом на 1766 рік кам'яниця належала архієпископові Стефану Мікульському та була в поганому стані, зокрема, був зруйнований флігель на подвір'ї будинку дворі. «Рудери» (руїни) були кілька разів перепродані і в 1785 році їх придбав радник львівського магістрату, майбутній віце-сеньйор Ставропігійського інституту. В тому ж році будівничий Антон Косинський виготовив проєкт відбудови, який і реалізував. 1882 року збудовано новий дах за проєктом Якуба Кроха, у 1895 році влаштовано великі вітрини на першому поверсі, 1909 року виготовлено нові сходи.
• № 9. Історія будинку прослідковується починаючи з XVII століття. У різний час в ньому винаймали помешкання маляр Іван Корунка, згодом маляр Недбалович. Пізніше був період, коли будинок належав синові Мартина Урбаніка - Вінсенту. Згодом - на пару із архітектором Клеменсом Фесінґером. 1748 року будинок належав василіянам з монастиря при церкві св. Юра. 1786 року вимуруваний наново від фундаментів для власника Йосифа Трефлінського. В середині XIX століття тут мешкав художник Богуміл Жихович. 1879 року добудовано четвертий поверх за проєктом Войцеха Гаара. 1927 року перероблено декорування фасаду в стилі ар деко (архітектор - Броніслав Віктор).
• № 11. Будинок на розі із вулицею Староєврейською (інша адреса - вул. Староєврейська, 5). Фасад від цієї вулиці в понад три рази довший, з нього ж влаштовано головний вхід. Ряд назв будинку, які вживались щодо нього в минулому: будинок Огожалківський, Озгевичівський, Крижовський, Морунського. До початку XVII століття будинок був двоповерховим. Доведений до стану руїни, у другій половині XVIII століття був реконструйований. Ще раз ґрунтовно перебудований 1791 року для власника, купця Товія Вайґеля, набувши рис пізнього класицизму. 1875 року на замовлення власниці Марії Боборі проведено реконструкцію дахів, а фасад перероблено в стилі історизму. Нині будинок триповерховий, зі сторони вулиці Галицької - триосьовий. Ріг будинку, на всю висоту поверху, укріплений контрфорсом, увінчаним згори дещо незвичною скульптурою лева з роздвоєним тулубом. Найбільш ймовірно, що лев з'явився під час реставрацій наприкінці XVIII століття.
• № 13. Будинок на розі із вулицею Староєврейською (інша адреса - вул. Староєврейська, 6). У XVII-XVIII століттях незмінно називався «Мендричівським». Станом на 1712 рік був триповерховим. У реєстрах 1750 і 1774 років згадується як руїна. 1778 на цьому місці на нових фундаментах вимурувано новий будинок для подружжя Шальє. 1804 року завершено чергову реконструкцію. Нині будинок чотириповерховий. Кут зрізаний.
• № 15. Будинок Оброцьких. Історія цього будинку прослідковується від першої половини XVII століття. На той час щодо нього вживались дві назви - Шпонерівський, або будинок Оброцького. У другій половині XVIII століття будинок був у стані руїни. Новий будинок на цьому місці зведено у 1786-1789 роках для подружжя Завалкевичів. Від того часу, будинок, за виключенням вітрин, майже не змінив свого вигляду, що є досить рідкісним випадком. Він докладно репрезентує усі особливості будівельної моди того часу. Вітрини переобладнано 1936 року за проєктом архітектора Саломона Кайля. Будинок чотириповерховий, чотириосьовий, зі зміщеним вправо входом. На першому поверсі збереглись хрестові склепіння.
• № 17. Кам'яниця на розі із вулицею Братів Рогатинців. Збудована за проєктом Максиміліана фон Круса на місці двох старіших кам'яниць - Домагалича і Мораковського. Остання примикала до міського муру, котрий знаходився на місці вулиці Братів Рогатинців (щойнопрокладена отримала спочатку назву «Нова вулиця»). 1881 року за проєктом Яна Шульца реконструйовано міжповерхові перекриття і дах. 1896 року реконструйовано сходову клітку (архітектор Володимир Підгородецький).
• № 19. Будинок на розі із вулицею Братів Рогатинців. Перший будинок на цьому місці був збудований 1791 року на місці колишьньої Галицької брами. Із невеликими змінами фасаду він проіснував до початку XX століття. Нинішній будинок споруджено для Галицького кредитного купецького банку за проєктом від 1913 року Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського. Будівництвом займався Ян Шульц, котрий вніс в проєкт певні правки. При проєктуванні була поставлена задача стилістично наблизити фасад до вже існуючого сусіднього будинку Теодора Балабана (№ 21), спорудженого за проєктом тих же архітекторів.
• № 21. Будинок розі із вулицею Валовою (інша адреса - Валова, 7). Знаходиться на місці колишньої Галицької брами. У кінці XVIII століття, коли було розібрано міські фортифікації, тут було збудовано дві кам'яниці. 1907 року вже обидвома володів доктор Теодор Балабан, котрий на місці цих кам'яниць 1910 завершив спорудження нового будинку за проєктом Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського. 1931 року Вавжинець Дайчак провів реконструкцію приміщень першого поверху для Міської ощадної каси. Будинок наріжний, п'ятиповерховий. Кут акцентовано заокругленим еркером з вежею. Між вікнами другого поверху на обидвох фасадах розміщено по 4 рельєфи Зигмунта Курчинського.

Каплиця Боїмів

• № 2. Каплиця Боїмів. Видатна пам'ятка архітектури маньєризму (пізнього ренесансу). Збудована у 1609-1615 роках для родини купця і львівського патриція Георгія Боїма. Автором ймовірно є Андреас Бемер. Автори скульптурного оздоблення - Ян Пфістер і Ганс Шольц. За будовою каплиця являє собою куб, на якому розміщено короткий восьмерик із куполом. До окремо стоячої каплиці згодом було прибудовано житловий будинок (№ 4 «Капітульна кам'яниця»). Тильним фасадом виходить до вулиці Галицької.
• № 4. Кам'яниця Капітульна. Назва походить від того, що належала римо-католицькому капітулу. Збудована в 1778-1780 роках за проєктом Антона Косинського на місці давнішої. Знаходиться разом із вищезгаданою каплицею Боїмів в одній лінії забудови. Вхід влаштований не з вулиці Галицької, а з другого фасаду, що виходить на площу Катедральну. Має також другу адресу - площа Катедральна, 5.
• № 6. Будинок на ділянці, що на розі із вулицею Староєврейською. Нинішній, в стилі історизму, чотириповерховий, шестиосьовий збудований 1883 року за проєктом Зигмунта Кендзерського. Над двома вікнами другого поверху уміщено горельєфні зображення Миколая Коперника і Яна Длугоша скульптора Віктора Заккі. Належав римо-католицькому капітулу. Перед цим тут стояла кам'яниця, збудована 1792 року на місці двох старших - кам'яниць Авенштока та Грабовського, відомості про котрі походять із середини XVII століття. В Авенштоківській кам'яниці на початку XVIII століття мешкав маляр Михайло Богушевич, представник відомої родини вірменських живописців.
• № 8. Будинок у XVI століття називався Кайзерівським, з другої половини XVII століття. - будинком Зарицького за іменем власника Івана Зарицького - крайового адвоката, члена Ставропігійського інституту. У 1790-1796 роках він спорудив новий будинок. Доглядав будову, що велась в два етапи, будівничий Антон Косинський. Будинок чотириповерховий у стилі раннього класицизму.
• № 10. Кам'яниця «Під лебедем». В різний час кам'яниця мала цілий ряд назв. 1850 року побудовано триповерховий дворовий флігель, 1875 року над флігелем і будинком споруджено четвертий поверх. 1909 року за проєктом Володимира Підгородецького влаштовано вітрини у партері. В приміщеннях першого поверху збереглись склепінчасті перекриття.
• № 12. Свого часу тут мешкав живописець Станіслав Отосельський, учень Василя Петрановича. Отосельський відомий тим, що працював над іконостасом василіянського монастиря у Бучачі. Тут у 1927 році знаходився союз українських купців на чолі з Євгеном Мартинцем. 1801 року проведено ремонт. 1872 року проведено реконструкцію даху і сходової клітки за проєктом Йогана Міхеля. 1874 року надбудовано четвертий поверх за проєктом Емануеля Галля. Вітрини переобладнано 1914 року.
• № 14. Кам'яниця Гідельчиківська або Волковичівська. Наріжний будинок. Більшу частину своєї історії належав українським родинам. 1637 року збудований для Адама Гідельчика на місці давнішої кам'яниці. Родина Гідельчиків мешкала тут до початку XVIII, коли перейшла до родини Волковичів. Певний час тут мешкав зять Павла Волковича, скульптор Антон Штиль. 1773 року реєстри фіксують будинок як повну руїну. В такому стані він простояв до побудови фактично нового будинку у 1803 році. Від 1860 року фіксується як чотириповерховий.
• № 16. Будинок розі із вулицею Братів Рогатинців (інша адреса - вул. Братів Рогатинців, 4). Виник на місці Галицької брами. 1791 року на цьому місці вибудувано нову кам'яницю. 1868 року проведено реконструкцію за проєктом Вільгельма Шміда. Реконструкції проводились наприкінці XIX століття, та у 20-30-х роках XX століття.
• № 18. Будинок на розі із вулицею Валовою. Виник на місці мурів Галицької брами. Початково це були три окремих домоволодіння із невеликими будинками. На початку XIX століття усі три будинки перебудовано в одну триповерхову кам'яницю. 1873 року збудовано триповерховий дворовий флігель на місці давнішого одноповерхового.
• № 20. Перший будинок на цьому місці зведений у 1787-1789 роках членом ставропігійського братства Стефаном Комарницьким. Знаходився на місці рову, що проходив довкола міста за оборонним муром. З невідомих причин 1803 року тут було споруджено новий будинок у стилі класицизму, що зберігся донині у майже незмінному вигляді. На його консолях уміщено три кам'яні людські голови, опрацювання деталей та типи облич яких, дозволяють приписати їх виконання скульптору Гартману Вітверу та його брату Йогану-Міхаелю. Це ймовірно перша робота братів Вітверів у Львові. На наріжнику, що від площі Галицької у ніші вміщено невелику статую архангела Михаїла.

Вулиця Галицька - це не просто вулиця, це жива історія Львова, що відображає його багатовікову культуру та архітектурну спадщину. Кожен будинок тут має свою унікальну історію, а прогулянка вулицею перетворюється на захопливу подорож у минуле.

Інформація про довжину вулиці, координати та поштові індекси представлена у таблиці:

Характеристика	Значення
Протяжність	220 м
Координати початку	49°50′28.10″ пн. ш. 24°1′51.52″ сх. д.
Координати кінця	49°50′22.63″ пн. ш. 24°1′54.75″ сх. д.
Поштові індекси	79008

Історія вулиці Галицької у Львові: від середньовіччя до сучасності